Tags: життя як воно є

гарнюня

записки на клаптиках

із жизні Торок
1. оказалось, я говорю англійською з німецьким акцентом
2. день Св.Патріка прєкрасєн, прокурєн і пропіт
3. односолодовий віскі, падла, фкусный
4. у трамваї ми вже бухали, в кабаках ішшо болєє. ума нє пріложу, де празновать ДР. хотіла караблік, но холодно ше буде, зараза.

а я чо спитати хотіла: єслі шо, ви ж до мене прийдете з великими падарками? весна ващє буде?
 
скрипка. розгублена трохи

пост про вічне

тут мав бути гламурно-панковий пост про те, як я вранці манірно пила свою каву з молоком і як включили нірванівську "Поллі", і як захотілось жбурнути кудись свої чоботи на підборах, дорогу сумку і прочу гламурну лабуду. як полізли з усіх боків спогади про роздовбані гітари, залатані джинси, фєнєчкі, прокурені зали для репетицій і клубні концерти. а ще світанки на Високому замку, глінтвейн у старому Італійському дворику, відполіровані дупами сходи біля Ратуші і обдерті корками з-під пива ворота у закапелку біля Дзиги. я так хотіла розказати вам кілька душевних історій про ті славетні часи.

але я прийшла на роботу. і нам видали зарплату. тепер я сидю вся в зелених папірцях і розкладаю їх на купки різного розміру (ето мойо, ето прибиральниці, ето опять мойо, ето за Інтернет, ето монітористу, ето снова мінє і тиди). тому красівого посту не буде.

отак бабло перемогло шляхетні душевні пориви
ніс+денюжка

ти шо - інтілігєнт? - да нєт, такоє же бидло, как і ви

так вже сталось, що до лав мазохістів мене не прийняли, тому  зазвичай я не дивлюсь/не читаю/не слухаю те, що мені не подобається. але деколи доводиться наступати на горло власній пісні і під її страхітливе хрипіння читати/дивитись/слухати. бо дуже невдобно, коли навколо говорять про те, в чому я ні бум-бум

о, скільки чудових моментів я пережила під час цього насильницького самоокультурення! 

"шедевр світового кіно" під назвою "Калігула" я дивилась у маленькій кімнатці колишнього НДІ. інститут мав довгий темний коридор, помальований на зелено, і телеканал СТБ поверхом нижче. за вікном була якась незрозуміла пора року, через  що мені насамперед хотілось спати, а не розглядати щедро висвітлені у кінофільмі особливості будови жіночого та чоловічого організмів. (історичну лінію лишаємо на поталу критикам і всякім прочім збоченцям). значить, сидю я, їм банан, давлюсь, але дивлюсь "Калігулу", навколо люди працюють. залишилось лише шось підпалити і зачекати на пожежників. красатішша, знаєтє лі!

але! під час перегляду фільму мною було зжерто два банани, кілька канапок, випито три відра чаю і викурено кільканадцять цигарок. отже, здоровю було нанесено практично непоправну шкоду.

 на що тільки не доводиться йти, аби згодом мати змогу підтримати розмову у високому товаристві
задоволено дивиться вниз

романтичне

вчора зі мною півдня загравав юнак із неймовірною усмішкою та величезними блакитними очима. він ніжно брав мене за руку і намагався погладити мої розкуйовджені кудрі. ми чудово розуміли одне одного без слів і тішилися абсолютно звичним речам.

Collapse )


ніс+денюжка

про заздрість

от знаєте, не люблю я заздріти. від цього якось змінюється смак улюблених страв, жовкне шкіра і ламаються нігті. та й непристойно це у вишуканому товаристві. тобто, всі, звичайно, заздрять собі потихеньку. але так якось цнотливо, ховаючись за шовком краваток і мереживними рукавичками.
втім, заздрість, за великим рахунком, безсенсова штука. осіб, яких вона здатна надихнути на якісний прорив, геть небагато. рук і ніг для обрахунку цілком вистачить. а так заздрість - це привід сказати , що ота красотуля у коротких шортах заробила собі на джип явно не мізками, а отой дебелий дядько купив віллу на морі точно не зі своєї легальної зарплати.
але все це, за великим рахунком, лушпиння. вітер повіє - і немає його. тільки шурхіт залишився. і сміття у шпаринах.

а втім. я таки заздрю. своєму похреснику. який великими бездонними оченятми вперше бачить горнятко. стіл. дерево. сонце. собаку. пісок.
уявіть собі: вперше побачити світ! а потім доторкнутись до нього. запхати до рота. отримати по дупі. навчитись обманювати і врешті-решт, стати дорослим. аби потім знову заздрити великим першовідкривачам. дітям.
типу з-за грат

хто здєся?

вчора дебела тітка переконувала мене купити дрібну полуницю, "бо її на кілограм більше йде".

всю ніч мучалась екзистенційним питанням, що важче: кілограм цегли чи кілограм піря?

зависла