Tags: книги

Читаю

Вулик

Сьогодні несподівано для себе потрапив на презентацію в "Книгарні Є" двох перекладів Каміло Хосе Сели: "Родина Паскуаля Дуарте" та "Вулик". Я запізнився на півгодини, але підозрюю, що вони теж не зовсім вчасно почали. Був перекладач обох книжок - Сергій Борщевський, іспаніст Олександр Пронкевич - автор передмов та жіночка - видавець "Країни мрій".

Говорили дуже багато цікавого, Села - останній іспанський нобеліант (помер у січні 2002 року). У нас він мало знаний, хоча, скажімо "Родина Паскуаля Дуарте" - роман, що посідає друге місце серед іспанських книг за кількістю перекладів іноземними мовами. Тепер його перекладено і українською. "Вулик" перекладали 1969 року, здається, але той переклад майже недоступний, Борщевський його прочитав вже після того, як свій зробив, хтось позичив. Сказав, що важко порівнювати, чий кращий, бо це треба аналізувати та порівнювати з оригіналом в першу чергу. Лаяв перекладачів, що перекладають з російської, як, наприклад, Маріо Варгаса Льосу переклали українською цьогоріч.
Презентовані дві книги Борщевський переклав минулого року на замовлення видавництва, залишивши дипломатичну службу (йому зараз 62 роки, мабуть, пішов на пенсію). Взагалі чувак з гумором.



Потім приїхав посол Іспанії, але його спочатку перехопило телебачення і біля каси брали інтерв'ю. Посол дуже довго розхвалював Борщевського, на що той сказав, що в принципі тут люди зібралися через Селу. Посол відповів, що про Селу нехай Борщевський розповідає, а він хоче поговорити про Сергія :). Той навіть не хотів дещо перекладати, то послу довелося пригрозити, що він може й російською сказати. Тут Борщевський відразу сказав, що давайте обійдемося двома державними мовами - не думаю, що посол викупив цей прикол.

Наприкінці одна з працівниць видавництва, яка вела зустріч, заспівала три пісні, в одній з них їй акомпанувала на скрипці її дочка років семи: "Зеленеє жито", "Місяць на небі", "Червона рута" - всі іспанською мовою (переклав той самий перекладач). По-моєму, було дуже гарно, послу теж сподобалося.
Потім почалося неофіційне спілкування, винесли іспанського вина та купу всяких наїдок на напивок. Я трохи випив, тому пішов до Борщевського по автограф іспанською:



Питав, чим я займаюся, бо я до нього говорив іспанською, тому, мабуть, побажав успіхів також в іспаністиці :) Він для мене великий авторитет, я тут іноді викладаю його переклади іспанської поезії. Хоча він сам поет, тому, боюся, може іноді зробити переклад кращий за оригінал ;)



Книги невеликі: 190 та 250 сторінок, хоча не з дешевих - 47 та 53 грн відповідно. Наклади по 1700 екземплярів. І все одно думаю, що це нерентабельний проект. Дякували видавництву, що взялося за таку справу, бо набагато вигідніше видавати іншого штибу "літературу". Представник казала, що питання є навіть в іншому - українські видавництва дуже рідко купляють права, тому це довгий процес завоювання авторитету - щоб закордоном побачили, що це нормальне видання, і з таким видавництвом можна надалі працювати.



Бачив на презентації мого колишнього викладача з КНЛУ та Ракель з посольства Іспанії, яка опікується культурними і освітніми програмами, схоже. Людей було як завжди: 40-50.

Я теж колись переклав два маленькі оповідання Сели: "Поміж молотом і ковадлом" та "Фінансист".
Читаю

Маріо Варґас Льоса

Став лавреатом Нобелівської премії з літератури 2010 року. Його я наче не читав, хоча хз, може давно колись, вже й не згадаю. Знаю, що він на доброму рахунку і в нас, і іспанці мені його неодноразово рекламували. Він сам перуанець з іспанським паспортом. Треба його навантажити та почитати, бо минулорічної німкені я мало чого знайшов тоді.

UPD. Обізнані люди кажуть, що його мало перекладено і видано українською, так що раптом якісь видавництва зацікавляться, то я б підключився як перекладач з іспанської...
Лілу

Культурологія

Вчора підігнали зі спільноти отдам_даром_уа два підручники з культурології. Вирішив почати з товщого, з твердою та гарною обкладинкою. 2005 рік. М.В. Кордон. Українська та зарубіжна культура. Затверджено Міністерством освіти України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (це при тому, що у нас взагалі-то Міністерство освіти і науки). В передмові є така фраза, яка мала би відразу насторожити: "Всі пропозиції, зауваження та побажання будуть з вдячністю розглянуті та враховані автором у процесі подальшої роботи на шляху створення фундаментальної праці з історії української та зарубіжної культури".
Я поки що подужав першу лекцію "Предмет курсу".

Почалося з дивної фрази: "За масштабами свого впливу на природу 6 млрд. наших сучасників рівні приблизно 60 млрд. людей кам'яного віку". Складається враження, що тоді дійсно було так багато людей на планеті.

Перша ж цитата виявляється з Маркса (точніше з його листа Енгельсу!). Чи потрібна вона взагалі, вирішуйте самі: "Як відомо, "культура, коли вона розвивається стихійно, а не спрямовується свідомо..., залишає після себе пустелю".

Далі - веселіше: "Японці, наприклад, на основі соціологічних досліджень дійшли висновку, що у працівників з низькою загальною культурою низька відповідальність за доручену справу. Тому власники багатьох підприємств для своїх працівників запровадили обов'язкові заняття з історії світової літератури, музики, живопису. Вони витрачають на це великі кошти, наймаючи для викладання високооплачуваних мистецтвознавців, співаків, музикантів. Вони роблять один висновок: без знання мистецтва не може бути повноцінної людини, а отже, і спеціаліста. Коли японець, власник фірми, дізнається, що його працівник у вільний від роботи час відвідує аматорський театр, танцювальний колектив тощо, він одразу перераховує туди досить солідну суму грошей, бо розуміє: людина, котра доторкнулася до таїнства створення прекрасного, не допустить браку на виробництві, у неї буде все гаразд у сім'ї, взагалі в житті.
Дозволимо собі нагадати ще раз всесвітньо відомий історичний факт: імперія Чингізхана зникла не через те, що її державно-політичний устрій був недосконалий, а через те, що вона не мала власної культури, власних художньо-естетичних ідеалів." Безапеляційність суджень, наївність, перестрибування з думки на думку гідні пера учня середньої школи нмд.

Згадав автор незлим тихим словом і економістів: "У постіндустріальну епоху на перший план висуваються соціокультурні потреби людини. Цим спростовується одна з найзгубніших концепцій в історії про розмежування продуктивної та непродуктивної праці А. Сміта". От хто винен в усьому, виявляється.

А тут зовсім інша тональність: "Як гімн культурі звучать слова російського живописця, археолога, мандрівника, громадського діяча Миколи Реріха. Він писав: "Культура є шанування Світла. Культура є любов до істини. Культура є пахощі, поєднання життя й краси. Культура є синтез високих і витонцених досягнень. Культура є зброя Світла. Культура є спасіння". Може, це і є таємний кумир автора?

Подекуди йдуть чередами такого штибу висловлювання: "Культура - не пасинок, а душа народу, його генетичний код. Культура - паспорт нації. Культура завжди була цементом, який укріплював націю. "Нація без культури, - писав Расул Гамзатов, - централізована заготконтора".

Остаточно добили мене ці короткі кулеметні черги (зверніть увагу, я їх не нависмикував, це цілісний абзац): "Культура людей об'єднує. Вона - посол миру. В театрі чужих не буває. Танець, пісню, гарне слово люблять усі: ліві, праві, центристи. В стабільності зацікавлена, насамперед людина середнього класу, дрібний власник. Вона повинна стати опорою держави."

Взагалі автор нмд майстер коротких речень, крім всього іншого, але ними йому особливо добре вдається забивати цвяхи: "Стародавні українці так і називалися: орії - орачі - хлібороби - сонце-славці. Село - традиційний носій українського, національного. Із села вийшла вся українська культура. Там її джерела".

Читаю далі...
Шева

Фінансові генії Америки

Дочитав цю книгу, презентовану мені у травні журналом "Деньги.UA" за перемогу в конкурсі "Валютний прогноз". Визнаю, що раніше не читав подібної "літератури", бо бізнесові прагнення в мене не дуже розвинені, я взагалі пофігіст і фаталіст. Але раз вже дали таке, то вирішив прочитати, та й навчання на економічному факультеті таки трохи зобов'язує цікавитися цією темою.

Художньо пережовані (з великим креном на фінансовий бік) біографії Ендрю Карнегі, Джона Рокфелера та ще двох американських воротил кінця XIX століття.
Мені здалося, що в американському стилі, досить примітивна писанина - "текст трохи по-дибільному написаний". Недолік - книга практично нередагована, тобто як перекладач написав, так воно й пішло у друк. Я це бачу, бо сам так перекладаю невідомі мені речі. Хоча якийсь редактор і значиться в кінці. Пам'ятаю, в якійсь книжці Карпи бачив аж чотирьох редакторів. Думаю, так і потрібно робити, бо інакше не дуже читабельно виходить. Ну і помилок купа, плутанина з роками.
Хоча зернина користі там є. І припускаю, що шарящі люди набагато більше цих зернин відкопають.

http://alla-savchenko.livejournal.com/12652.html

Книга продається за 110 грн у видавництві. Або я свою комусь можу подешевше продати.

Читаю

Література

Читаю

Краща українська книга-2010

Сьогодні повідомили підсумки конкурсу.
В номінації "Беллетристика" очікувано перемогла Оксана Забужко - "Музей покинутих секретів", в "Документалістиці" - Олесь Ільченко - "Місто з химерами". Першу я придбав давненько, буду потроху читати, а другу треба буде ще купити.
Переможці отримають по 5 тис. грн. Другі та треті місця відповідно по 3200 та 1500 грн. Нагородження, читання та автограф-сесії сьогодні в "Купідоні" о 18:00. Я, на жаль, не потрапляю, а хотілося б.
Натомість з'їздив у "Корреспондент" забрати свій власний приз - два сертифікати по 25 грн, на які я можу придбати книжки (книжку?) у "Емпіку", в якому, до речі, ще жодного разу не був. Цікаво, що премії щасливчикам зменшилися в розмірах, бо три роки тому мені дали сертифікат на 100 грн, щоправда тоді було сім премійованих, а зараз п'ятдесят, хоча, думаю, багато хто просто за ними не приїде.



На жаль, мене не запустили всередину, віддали на ресепшені, а шкода, бо по ходу це виявилося те саме місце, де був почивший в бозі майже два роки тому "Новинар".
Aparcamiento

Російсько-українські словники

Був сьогодні на презентації в Книгарні "Є". Спочатку трохи було незрозуміло, презентація чого, бо нічого ж не продавали. Фактично приводом було поява електронної версія словника Грінченка, зроблена oximets (до речі, це один з перших моїх ЖЖ-френдів, а, може, навіть і перший, ще з часів юридичних семінарів в офісі чорної "Пори" на Межигірській на початку 2005 року...). Я думав, що нікого не буде в книгарні, та несподівано надибав повний аншлаг. З часом стало зрозуміло, що контингент назбирався не зовсім простий, всі мовознавці, представники різних інституцій, в т.ч. Інституту мовознавства, різних видавництв, навіть директор української Вікімедії.



Вся ця тусовка зібралася в основному, щоб поспілкуватися одне з одним, обмінятися ідеями, і намітити цілі, куди рухатися і що робити. Переважна більшість того, що робилося досі, було справою рук ентузіастів і очевидно, що так буде і надалі.

Згадали багато старих словників, у декого навіть виявилися якимось дивом права на деякі з них.
Організатори (видавництво "К.І.С.) подарували всім присутнім по компакт-диску з наявними словниками:



але користуватися все одно радили сайтом http://r2u.org.ua, бо там пошук відразу по всій базі, плюс щодня щось змінюється, додається, виправляється та ін. Показували, як то все працює - насправді брати участь може кожен, є форум, є можливість повідомлення про помилки, дискусії про правильність того чи іншого перекладу та багато іншого.
В перспективі можуть розвиватися проекти інших двомовних словників такого ж типу, з тим самим двигуном на сайті, головні умови - україномовність, відсутність суржику та безплатність всього, що робиться і для кого робиться.

Добре, що книгарня теж долучилася, як не дивно, цей некомерційний проект таки має певну підтримку незацікавлених, здавалося б, осіб.

Користуючись нагодою, купив врешті книгу Максима Кідрука "Мексиканські хроніки", на презентації якої був давно тут же:

Читаю

Найкраща українська книга

Цей щорічний конкурс, який проводиться журналом "Корреспондент", наближається до завершення. Післязавтра вранці будуть оголошені переможці в обох номінаціях, а ввечері в "Купідоні" нагородження. http://exclusive.korrespondent.net/books/bestbook

Як завжди, спочатку голосувала масовка (на сайті Кора, в мангазинах EMPIK та Буква, які підтримують акцію). Потім визначалося журі, яке складається з восьми осіб, з яких я знаю лише Вакарчука-молодшого та Ігоря Бондар-Терещенка.
Ось п'ятірки-шорт-листи:
Результати голосування читачів Корреспондент.net:

Белетристика

* Гра в пацьорки, І.Роздобудько
* Ели воду из-под крана, О. Сидоренко
* Музей покинутих секретів, О. Забужко
* Тайна старого особняка, Светлана и Андрей Климовы
* Чотири пори життя, М. Матіос

Документалістика

* Легенди Львова. Книга 2, Ю. Винничук
* Мексиканські хронікі, М. Кідрук
* Місто з химерами, О. Ільченко
* Моя остання територія, Ю. Андрухович
* Флешка - 2gb, Ю. Іздрик

Проголосував я особисто за виділене, хоча стовідсотково вже не згадаю. Забужко на той час я ще навіть не купив, наразі, до речі, прочитав 15 сторінок та заглох, вже три місяці як. Кідрука купив сьогодні лише в Книгарні "Є", хоча тоді на презентації був. Андруховича прочитав іспанською ще три роки тому (ця книга спершу видана була в Європі, до нас дійшла лише нещодавно).

Власне, я за все це вже й забув би давно, але сьогодні зателефонувала дівчина і сказала, що я потрапив у 50 щасливчиків з тієї масовки, яким будуть якісь призи, я трохи не розчув, які саме, наче якісь сертифікати на купівлю книг у двох вищезазначених книжкових мережах, але на яку суму, я ще не знаю.
Цікаво, що я вже раз таке вигравав у них, по-моєму років три тому, тоді мені дали 100 грн, і я їх отоварив у книжковому, але тоді в них партнером були книгарні "Фоліо". Подивимося, як це все пройде цього разу, потім відпишу ще.
Читаю

Антон Фрідлянд

Потім була друга автограф-сесія від іншого автора "Фоліо".
Презентував Антон три книжки: "День банана" (не знаю, чи перевидання, чи ще з 2005 року залишилися, бо я її придбав у 2008-му, тоді ще продавалося перше видання - 1000 екземплярів). "День шахмат" - здається, видали цього року - я її прочитав в інтернеті давно. До речі, він радив на питання, з чого починати знайомство з його творчістю, саме цей роман. На зауваження, а чи не заважатиме те, що читач може не розумітися на шахах, сказав, що там шахів практично немає, та й він сам грати не вміє ;)
І третю книжку я вже купив, теж нова: "Похитители мифов" - містичний роман та оповідання.
На зустрічі було присутньо трохи менше людей, ніж з Ірванцем, а саме четверо, з них одна дівчина - організаторка (вона ж ставила більшість питань), співробітниця книгарні теж іноді підходила для масовки, мабуть. Зі звичайного люду була одна дівчина і я (хоча вона теж чимало питань ставила, може, журналістка).
Всі книги Фрідлянда писані російською, але сама зустріч весь час була українською, я трохи не спочатку був - не знаю, чия це ініціатива. Він нормально говорить, не знаю, чого це два роки тому малювали його образ як російськомовного змалечку. Хоча по телефону він з двома говорив російською (Ірванець з Юрком Позаяком - українською).
Антон досі шеф-редактор журналу "Unique", це практично дистанційна робота, багато подорожує, частково це оплачується тими, кого вони піарять, але не повністю, бо, наприклад, є три готелі, в яких він може пожити безкоштовно, але ж тупо в них не будеш весь час, бо хочеться проїхати по країні - тому, якщо за свій кошт, то живе в недорогих готелях. Не прихильник подорожувати з наметом - хоче мати комфорт. Був практично по всьому світу, крім, хіба Латинської Америки (лише в Домініканській республіці). Питали про Індію - був чотири рази, там добре. Хвалив Азію, що там можна комфортно жити за невеликі гроші, на відміну від Києва, скажімо.
В Україні сподобалося в Софіївці (Умань) - каже, що якщо бути в будній день - то практично Європа.
Питали, що читає, казав, що останнім часом багато спеціальної літератури, наприклад, про шумерів ("Похитители мифов" по анотації якийсь зв'язок мають з шумерами).