Tags: Культурологія

Лілу

Культурологія

Вчора підігнали зі спільноти отдам_даром_уа два підручники з культурології. Вирішив почати з товщого, з твердою та гарною обкладинкою. 2005 рік. М.В. Кордон. Українська та зарубіжна культура. Затверджено Міністерством освіти України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (це при тому, що у нас взагалі-то Міністерство освіти і науки). В передмові є така фраза, яка мала би відразу насторожити: "Всі пропозиції, зауваження та побажання будуть з вдячністю розглянуті та враховані автором у процесі подальшої роботи на шляху створення фундаментальної праці з історії української та зарубіжної культури".
Я поки що подужав першу лекцію "Предмет курсу".

Почалося з дивної фрази: "За масштабами свого впливу на природу 6 млрд. наших сучасників рівні приблизно 60 млрд. людей кам'яного віку". Складається враження, що тоді дійсно було так багато людей на планеті.

Перша ж цитата виявляється з Маркса (точніше з його листа Енгельсу!). Чи потрібна вона взагалі, вирішуйте самі: "Як відомо, "культура, коли вона розвивається стихійно, а не спрямовується свідомо..., залишає після себе пустелю".

Далі - веселіше: "Японці, наприклад, на основі соціологічних досліджень дійшли висновку, що у працівників з низькою загальною культурою низька відповідальність за доручену справу. Тому власники багатьох підприємств для своїх працівників запровадили обов'язкові заняття з історії світової літератури, музики, живопису. Вони витрачають на це великі кошти, наймаючи для викладання високооплачуваних мистецтвознавців, співаків, музикантів. Вони роблять один висновок: без знання мистецтва не може бути повноцінної людини, а отже, і спеціаліста. Коли японець, власник фірми, дізнається, що його працівник у вільний від роботи час відвідує аматорський театр, танцювальний колектив тощо, він одразу перераховує туди досить солідну суму грошей, бо розуміє: людина, котра доторкнулася до таїнства створення прекрасного, не допустить браку на виробництві, у неї буде все гаразд у сім'ї, взагалі в житті.
Дозволимо собі нагадати ще раз всесвітньо відомий історичний факт: імперія Чингізхана зникла не через те, що її державно-політичний устрій був недосконалий, а через те, що вона не мала власної культури, власних художньо-естетичних ідеалів." Безапеляційність суджень, наївність, перестрибування з думки на думку гідні пера учня середньої школи нмд.

Згадав автор незлим тихим словом і економістів: "У постіндустріальну епоху на перший план висуваються соціокультурні потреби людини. Цим спростовується одна з найзгубніших концепцій в історії про розмежування продуктивної та непродуктивної праці А. Сміта". От хто винен в усьому, виявляється.

А тут зовсім інша тональність: "Як гімн культурі звучать слова російського живописця, археолога, мандрівника, громадського діяча Миколи Реріха. Він писав: "Культура є шанування Світла. Культура є любов до істини. Культура є пахощі, поєднання життя й краси. Культура є синтез високих і витонцених досягнень. Культура є зброя Світла. Культура є спасіння". Може, це і є таємний кумир автора?

Подекуди йдуть чередами такого штибу висловлювання: "Культура - не пасинок, а душа народу, його генетичний код. Культура - паспорт нації. Культура завжди була цементом, який укріплював націю. "Нація без культури, - писав Расул Гамзатов, - централізована заготконтора".

Остаточно добили мене ці короткі кулеметні черги (зверніть увагу, я їх не нависмикував, це цілісний абзац): "Культура людей об'єднує. Вона - посол миру. В театрі чужих не буває. Танець, пісню, гарне слово люблять усі: ліві, праві, центристи. В стабільності зацікавлена, насамперед людина середнього класу, дрібний власник. Вона повинна стати опорою держави."

Взагалі автор нмд майстер коротких речень, крім всього іншого, але ними йому особливо добре вдається забивати цвяхи: "Стародавні українці так і називалися: орії - орачі - хлібороби - сонце-славці. Село - традиційний носій українського, національного. Із села вийшла вся українська культура. Там її джерела".

Читаю далі...