Tags: Аргентина

Toros

Гра Арсібеля


Аргентинський фільм 2003 року "El juego de Arcibel".
Арсібель - журналіст щоденної газети уявної латиноамериканської країни Міранда (в фільмі зіграли актори з 5 країн - Чилі, Іспанії, Мексики, Аргентини та Куби), який пише про шахи. Одного разу в замітці він невдало висловлюється про чорного короля, в якому поліція вбачає алюзії на генерала-диктатора країни (~ Піночет) і кидає писаку в тюрму.
Там він проводить не одне десятиліття серед таких самих політичних в'язнів (які, втім, досить різні між собою - соціалісти, марксисти, і т.ін.). Одного разу у в'язницю потрапляє газета зі сповіщенням про смерть Команданте Че Гевари - дехто плаче, інші сміються.
У тюрмі встановлюють телевізор і всі бачать руйнування Берлінського муру. Диктатор країни сам оголошує демократичні вибори (~ Піночет), де... перемагає з результатом 75% (~ Кравчук у 1991 році 62%). Політичних в'язнів випускають на волю, але Арсібель залишається, бо не існує документів, що він взагалі був ув'язнений, тому його неможливо і випустити.
Але тюрми з настанням демократії порожніють ненадовго - на місце "політичних" приходять "кримінальні", і тих ще більше. (~ Україна в 90-х роках). До Арсібеля в камеру підселяють такого собі Пабло. Журналіст вчить його писати, читати і навіть грати в шахи. Останнє йде дуже важко, тому він вигадує гру штибу монополії на мапі Міранди, де повстанці мають перемогти підстаркуватого диктатора. З часом Пабло сам генерує ідеї в цій грі. Одного разу Арсібель зі своїм другом влаштовують втечу Пабло.
Через деякий час в тюрмі з'являється з візитом один з провладних полковників. Виявляється, що Пабло підняв збройне повстання і дуже тисне на військових. Розвідка донесла, що він керується грою, якої його навчив Арсібель в тюрмі. Арсібель намагається пояснити, що це була просто гра, але йому не вірять. Врешті повстанці беруть штурмом в'язницю, Команданте Пабло гине. Під час хаосу головний охоронець тюрми під дулом примушує Арсібеля віддати йому арештантську уніформу, щоб зійти за в'язня і врятуватися.
Вони виходять з воріт, де захоплені люди, що скандують весь час "Арсібель!" та "Libertad" (Свобода), приймають охоронця за Арсібеля (через нашивку на одязі) та несуть на руках. Друг Арсібеля (який свого часу плакав через смерть Че Гевари) говорить йому: "Я ж казав тобі, що Команданте прийде і звільнить нас!" Арсібель зустрічає свою доньку з маленьким онуком. Епізод, в якому дівчина дає йому пакетик з поп-корном, і потім перетворюється на жінку в роках, навіяний тим, що перед тим, як Арсібеля схопила поліція, той, повертаючись додому від дружини, яка не дозволила йому побачитися з маленькою донькою (він бо прийшов без грошей), віддає пакетик з поп-корном, який приносив для доньки, одній з дівчат, які проходили повз, на що інша зауважила, що вони не діти, а проститутки (в Міранді процвітає дитяча проституція).

При вирізанні трохи розсинхронізувалося (звук запізнюється на секунду, але то не принципово - говорять мало, в основному кричать).



http://www.youtube.com/watch?v=8yf0qVvGzIg

Основна лема фільму: "Гра може змінити історію". Саме тому я, мабуть, проголосую за Юлю. Вона хоч грати вміє. А те, що сука, то така вже політика, ющенки в ній не виживають (що не заважає їх підтримувати при нагоді). А так, то нехай буде мистецтво можливого.
Можливе