Est (est_) wrote,
Est
est_

Осінь


Олександр Олесь

ОСІНЬ

via sirius2007

Пан.
Панночка. Сторожиха.

Велика, майже порожня кімната Коминок Ліжко Осіння ніч Завивання сердитого вітру Біля вікон хитаються сосни, мов припадають до їх
Сторожиха. Здивували ви мене, панночко, здивували. Я ніколи не сподівалась, що ви приїдете в сей ліс в таку глибоку осінь. Ви ніколи не приїздили так пізно... Дерева давно вже розгубили останнє листя і стоять холодні і мертві.
Одні сосни зеленіють, як зеленіли завжди, і журно хитають своїми головами. Ой, як не хитатись їм, як не журитись, коли вони стільки нажились, стільки всього набачились. Умерти б — смерть не приходить! Ще, мабуть, ми довго житимемо, старі сосни, і хитатимемо своїми старими головами. (Виття вітру). Чуєте, як виє, чуєте, як сердиться! Знову повернувся сюди той проклятий вітер, що прилітає завжди восени і починає битись у вікна і вити, як голодний звір. (До вітру). У, скажений! Як ти обрид мені своїм скиглінням! Ну чого тобі треба від мене? Змерз? Холодно? Не пущу в хату!
Він завжди виє, коли тяжко буває у мене на душі, він завжди віщує щось недобре. Вночі колись ось завив, а вранці я пішла і угледіла, що хтось зрубав молоду березу. (До вітру). Ну замовкни ж, круку! Годі крякати.
Панночка наша приїхала! Прилетіла наша пташечка-щебетушечка! Заспівай, загуди їй весело-весело, щоб розбіглись хмари на її личеньку, щоб красним сонечком воно усміхнулося.
Охо-хо-хо! І як се ви завітали в таку глибоку осінь?
П а н н о ч к а. Завітала, няню... Скучила за лісом. Свіжим повітрям захотілось подихати. (Пауза). Няню! Слухайте, няню. Коли б приїхав той пан, що приїздив сюди літом... З рушницею, пам'ятаєте?
С т о р о ж и х а А! Згадую, згадую
П а н н о ч к а Коли б він приїхав і став питати мене, скажіть йому, що мене немає і восени не було тут, що навіть покої замкнеш і забиті У нас брама зачинена?
С т о р о ж и х а Аякже — на защіпці
Пан н о ч к а Ніхто не повинен знати, що я тут. Ніхто
Пауза
Сторо ж и х а. А я вийшла, хотіла вітер одвернути, та й не встигла, ви приїхали Тепер витиме, спати вам не даватиме О, що для нього брами, барками? Коли йому треба, він перелетить через гори, через море.
Панн о ч к а. Ніхто не повинен знати, що я TУT.
С т о р о ж и х а Змарніло твоє личенько, очі позападали
П а н н о ч к а Я цілу ніч їхала, не спала Ось, няню, ляжу, засну — і все буде гаразд.
Сторож и х а. Ох, панночко, тут не заснете! Тут при летить вітер і почне битись об вікна і вити, як голодний звір Від нього не сховаєшся, він знайде під землею і пролізе в саму душу
Панночка Годі, годі, няню! Я стомилась і хочу відпочити Не лякайте мене: мені і так стало страшно! Ух, холодно! Підкладіть дров у коминок.
Сторож [иха] Не топиться, того й холодно (Підкладає дрова)
Панночка Наче хтось увійшов у сіни. Няню! Ніхто не йде?
С т о р о ж [и х а] Хто може прийти в таку ніч, в таку негоду... А як іде, то прийде
Чути виття вітру Хтось наче стукнув.
Панночка Хто там?!
Сторож [иха] О, знову завив і вдарив у двері. Лютує, проклятий!
Розкриваються двері і входить той п а н, що приїздив літом
П а н н о ч к а Ах! (Закриває обличчя руками і падає головою на коліна).
С т о рож [и х а] Про вовка промовка, про вітер говорили, аж ось і пан
Пан (роблено весело) Не ждали, бабусю?
Сторож [и х а] Ждали! Бачите, як зраділи (Вийшла)
Пан (підходить ближче до панночки). Приїхав... не міг... (Пауза). Горн розбив би, море переплив би!..
П a н н о ч к а. Ідіть... Ідіть...
П а н. Звідси, з лісу, немає дороги... Ніч всі дороги сховала.
Панно ч к а. Ах!.. Ідіть...
П а н. Тільки мертвого можуть винести мене з сієї кімнати. Тільки мертвого... (Падає до неї на коліна).
Панно ч к а Ах, Боже. Чого вам хочеться від мене? Мук моїх.
П а н. Тільки бачити тебе, чути твій голос.
Панночка. Я ж просила вас забути про мене, забути навіть, що я існую.
П а н. Вирви серце, пам'ять — забуду.
Панночка (дивиться на його). Ну, чого ви хочете?
П а н. Тільки бачити тебе, чути твій голос.
Панночка. Нащо? Нащо се все, коли між нами безодня
Пан Я люблю тебе.
Панночка Ти любиш і другу. Ви любите і другу. Чужого я не хочу брати, не можу. Так я сказала вам кажу і буду казати
Пан Я люблю тебе.
Панночка. Не муч. Хіба не досить...
П а н. Я мучусь подвійно.
Сторож[иха] (входить). Горить? Ще не погасло? (Кладе принесені дрова). А вітер наче ущух. Тихо стало. Мабуть, прислухається до чогось. Прислухається, наслухається, а потім знову зірветься, як з цепу, і почне бігати круг хати і плигати до вікон. (Дивиться на пана). Пане! Панночка тільки що приїхали, стомились. Я на тій половині постелю вам Час спати От вам нічого, а у панночки очі позападали Ох, коли б стара пані встали, було б нам усім, а мені найбільше, старій та дурній. Не встануть пані. Спочивають, а я і досі ходжу тут, у лісі, та слухаю вітрові співи. Не наслухалася за життя, не наспівалася. В ту ніч, як умерли пані, він зірвав половину даху.
П а н. Тепер скрізь і осінь, і вітер, бабусю!
Сторож [иха]. Скрізь, скрізь, пане... То ходімте, я постелю вам, але що послати? Все позабирали в місто. Вибачте, вже як прийдеться...
П а н. Ми ще посидимо. Нам про дещо треба перебалакати.. Я хочу купити се місце!
Сторож [иха]А мене вигнати у ліс?! Раніше, ніж я умру, ніхто не купить сієї хати. Тут... нечиста сила живе! Щоночі стукає палицею Ха-ха-ха! Налякала? Не бійтесь, пане, нечиста сила хоч і є, а мене боїться. Таке слово знаю. Скажу і щезне! А ви, пане, і не думали?
Пан Що? Я не чув, про що ви говорили
С т о р о ж [и х a] Так, так! Ви себе слухали. Кожний слухає тільки самого себе, а до другого і діла немає. Я питаю, що послати? Подушки немає.
Пан. Не турбуйтесь. Я прийду і ляжу так, на руці.
С т о р о ж и х а. Як — на руці? Ні, на руці я заснути не дозволю. Раз влітку я лягла на ґанку біля сього вікна і заснула. Мене обпоїли квітки. А коли я встала і глянула, якийсь пан спав на руці. Вудити було вже пізно: пан так солодко спав. Не послала ліжка, не поклала панові подушки — і він мусив заснути на руці.
П а н (штучно). Що ж, по-козацьки? Козаки клали під голови навіть камені...
Сторожиха (перебиває). А не теплу руку.. Козаки... А той пан був поважний чоловік, звиклий до подушки (Пауза). Вранці я потоптала всі квітки і вже ніколи не спала.
П а н (з сарказмом) Вартували?!
Сторожиха Вартувала! Вартувала спокій своєї панночки. Прислухалась до ночі, одвертала вітер, зачиняла на ніч пса, щоб не збудив її. В коморі хоч і бреше
Панноч к а Няню! Ідіть собі, годі, годі!
Сторожиха. Слухаю, панночко. (Пішла)
Пан Відьма якась.
Панночка Я люблю її
Пан. За що?
Панночка. Що мене любить.
П а н. Чому ж не всіх, хто тебе любить?
Панночка. Знову жарти! Весело?!
Пан. Весело... (Пауза ). Ах, іноді тільки в жартах і можна сказати правду. (Пауза) Нащо написала їй листа?
П а н н о ч к а. Довше мучитись не могла. Красти щастя, красти крихти його я більше не могла.
Пан 3 щастям так легко не розлучаються.
П а н н о ч к а. Не муч! (Пауза). Я твого щастя хотіла
Пан Так. Ти хотіла відродити душу! Засвітити передо мною новин світ, взяти мене з дороги Смерті і повести на дорогу Життя?! Очі мої одірвати від Минулого і прикувати до Будучого? Ти сього щастя хотіла?!
П а н и о ч к а. Ти його не хотів.
Пан. Коли б я не хотів, не був би тут...
Панночка. Коли б хотів, не було б сьогодня...
Пан. Я хотів, але не вірив...
Панночка. І сам убив мене, мою віру... Мертві убивають живих.
П а н. Ти казала — життя сильніше смерті. І я хотів тобі повірити...
Панночка. Так, життя сильніше смерті, але для сильних. Ти не сильний.
П а н. Чого ж ти уникаєш боротись зо мною?
Панночка. Ти можеш перемогти багатьох, але не себе. І тому я...
П а н. І тому ти пішла від мене?.. Так я не піду від тебе! Де б ти не була, куди б ти не сховалась, я найду, я відшукаю тебе. Ти все для мене. Все. Половина світу! Хто сміє одняти тебе у моїх очей, у моєї думки, серця?
П а н н о ч к а. Як я ждала сих слів від тебе раніше і як пізно їх почула.
Пан. Ні, ні, ти моя! Тисячу раз моя, ти не підеш від мене.
Панночка. Згадай ту, якої ти не покинеш.
Пан. Зараз весь світ зник... І на сім світі немає нікого і нічого, крім тебе одної.
Сторожиха (ввійшла). Панночко! Я хочу спитати вас...
П а н. Ну, питайте, що там?
Сторожиха. Я хотіла спитати, чи не знаєте, чий се перстень?! (Показує перстень).
П а н н о ч к а. Не знаю...
Сторожиха (до пана). Може, ви знаєте?.. Чоловічий наче, чоловічий!.. Хтось умивався і забув... Ще влітку... А я прибирала, дивлюсь, щось сяє. Думала, шматочок скла, аж перстень... Перстень! Загубив хтось свого персня... Мабуть, хтось жонатий або заручений. (Пауза). Ви не знаєте, пане?
П а н. Не знаю.
С т о р о ж и х а. Се пана перстень! (Хапає його за руку і одягає). Ха-ха-ха! Вгадала?! (Сміється).
П а н. Ти збожеволіла?.. (Знімає персня і кидає на стіл)
Сторожиха. А я думала, що пан нежонатий. Ха-ха-ха! Вибачте, пане, коли не так постелю, як стелять вам дома. (Пішла).
П а н н о ч к а. Де вона взяла його?
П а н. Ще влітку в мене його не стало... Украла!
П а н н о ч к а. Бідна няня... (Пауза). Коли ж скінчаться муки?
П а п. Ніколи.
Панночка. Любиш?
П а н. Люблю, люблю, люблю.
Пан н о ч к а. Іди... засни.
П а н. Я одішлю коней! Ждуть мене.
Панночка (злякано). Нізащо! їдь зараз!
Пан. Я не поїду.
Панночка. Тоді я поїду на твоїх конях.
П а н. Зо мною?
Панн о ч к а. Ні, одна!
II а н. Ніхто не поїде. Ні! (Швидко виходить).

Панночка схвильована, вона не знає, що робити. Рушили коні, задзвеніли дзвінки і поволі стихли. Пан вертається в хату.

П а н н о ч к а. Що ти зробив? Верни, як можеш
П а н. Коні уже далеко...
Пауза
П а н н о ч к а. Нащо мучиш... Нащо мучиш. Сил немає...
Сторожиха (входить). Коні... поїхали?! (Пауза) Постіль готова!..
Пан н о ч к а. Гаразд, няню. Пан зараз прийде.
Сторожиха виходить.
(До пана). Іди... засни.
П а н. Ти стомилась?..
П а н н о ч к а. Так, стомилась.
П а н. Ти не відійдеш, ти любиш...
П а н н о ч к а. Іди, не муч, іди.
Па н. Ти дорожче щастя, життя! Тепер я тільки зрозумів. (Цілує руку, бере свічку і виходить).
Панночка хотіла роздягтись, але не роздяглась, переставила свічку, підійшла до вікон, попробувала, чи міцно зачинені. Погасила свічку Із вікон полилось місячне срібно-синє сяйво, із погасаючого коминка — червоне.
Хтось підійшов до вікна і заглянув в хату: видко голову Сторожихи Тиша. Десь стукнуло. Відчиняються двері і входить Пан. Довго стоїть в нерухомості і нарешті йде до ліжка. За ним, як тінь, з піднятою рукою, з ножем в руці крадеться Сторожиха. І чим ближче він до ліжка, тим ближче до його Сторожиха. Погасло в коминку. Стало темно. Пан наблизився до ліжка.
II а н н о ч к а. Ай-ай-ай! Няню! Няню, няню!
Сторожиха (одчиняє двері і зі свічкою в руках входить в кімнату). Що сталося? Панночко! Що таке?
Панночка. Няню! Страшний сон... Страшний сон приснився... Наче пан...
Сторожиха. Пан?! Пан... спить... Він не швидко прокинеться.
Панночка. Що?! Няню?! (З жахом дивиться на неї)
Сторожиха мовчить, схиливши голову
Завіса

[1913]
Tags: Осінь, чтиво
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment