Est (est_) wrote,
Est
est_

Сучукрліт. Твір № 29


Правила конкурсу тут

... У звичний інтер’єр її кімнати не вписувалася фігура в кріслі, яке стояло у головах її ліжка.
– Ти хто? – запитала Лола.
Фігура несподівано сіпнулася. Здавалося, вона не очікувала на таке запитання...
– Я? Я твій ангел-охоронець.
Лола почала згадувати, що вона пила напередодні... Ніби, нічого...
– А що ти тут робиш?
– Прилетів до тебе у справі...
На кілька хвилин запала тиша... З боку крісла не було чути жодних звуків, і це починало тривожити дівчину. Лола намагалася переконати себе, що це сон, інакше це означало, що в неї проблеми із психікою. Вона, звичайно ж, як правильна католичка, вірила у божого охоронця, але побачити його серед ночі біля свого ліжка... Та ще й коли він прилетів до неї у справі... Це вже було занадто!
– Давно тут сидиш?
– Хвилин 10...
– А чого не розбудив?
– Роздивлявся. До цього бачив тебе лише здалеку і згори...

Лола працювала у громадській організації і координувала напрямок благодійництва. За освітою вона була юристом і мала в цій сфері вже значний досвід, однак кілька місяців тому вона вирішила відмовитися від юриспруденції і обрати нову справу свого життя. Це рішення далося їй дуже нелегко, оскільки на отримання освіти та розвиток кар’єри було витрачено дуже багато зусиль і часу. Проте Лола завжди відчувала, що вона займається не тим. І ці декілька місяців роботи, спрямованої на допомогу дітям, які опинилися у важких життєвих обставинах, переконали її у правильності рішення.

Лола витягнула свій ноутбук.
– Що пишеш? – із цікавістю запитав Сашко.
– Пост в ЖЖ.
– Що? Куди?
– Запис у Живий Журнал.
– А що таке Живий Журнал?
– Це такий електронний щоденник, який може читати інший користувач Інтернету і, за бажанням, залишити коментар.
– А... І цікаво так – заливати все своє життя в інет, щоб про це читав кожен?
– Ну, якщо ти не хочеш донести якийсь пост до загалу, то можеш надати доступ до нього лише своїм друзям.
– Теж віртуальним?
– Ага.
– А навіщо це?
– Це хороший спосіб спілкування, плюс можеш отримати хорошу пораду в тій чи іншій ситуації.
– А хіба не краще, якщо потрібна порада, поговорити з реальним другом, який тебе добре знає?
– Не завжди...
– Чому?
– Тому що тоді це буде суб’єктивна порада, а найкраще – об’єктивна.
– А що поганого в суб’єктивних порадах?
– У таких випадках людина, яка дає пораду, керується почуттями, а іноді вони заважають.
– Ти не права... Позитивні почуття не можуть заважати. Хто краще знатиме, що тобі потрібно – якийсь чувак за сотні кілометрів від тебе, який тебе не знає, не переживає за тебе і взагалі забуває про твоє існування, коли виключає комп’ютер чи друг, який тебе любить і який хоче, щоб ти була щаслива?
Лола не знайшла, що відповісти і зробила вигляд, що зосередилась на написанні посту. Однак Сашко продовжив:
– Знаєш, чому люди обирають ЖЖ? Тому що вони бояться... Набагато простіше зробити якийсь пост і отримати коментарі удаваних друзів, які ти можеш прочитати, а можеш видалити не читаючи. А справжнього друга тобі треба буде вислухати, дивлячись йому в очі...
Лола перестала клацати по клавіатурі. Сашко був повністю правий, однак так справді було простіше... Вона ще хвильку подумала і все одно почала стукати по клавіатурі.

Розплющивши очі, вона все зрозуміла...
Лола була у темному коридорі, наприкінці якого був сліпучо-білий вихід.
„От і мій вихід в кінці тунелю”, - подумала Лола і попрямувала в єдино можливому напрямку.
Дівчина зайшла до сліпучо-білої кімнати, де від тієї яскравості нічого не було видно. Вона намагалася роздивитися, однак від сяйва не могла нормально розплющити очі.
– Ну привіт. Значить, це ти новий кандидат в ангели?
Голос був дуже приємний, як у Лолиного улюбленого французького співака Жероу. Низький, оксамитовий з легкою хриплинкою – він завжди заспокоював Лолу.
– Я би вам відповіла, пане, якби хоч бачила, де ви. Не можна трішки зменшити світло? – запитала Лола, прикриваючи очі рукою.
Відповіді не пролунало, однак світло стало набагато тьмянішим.
Перед Лолою стояв чоловік років п’ятидесяти в білому вбранні. Його руки були скріплені за спиною, а на обличчі ледь помітна, але дуже приємна посмішка. Лолі не потрібно було питати чоловіка, хто він такий, оскільки за тією владою і силою, яку він випромінював, все стало зрозуміло. Лола опустилася на коліна та прихилила голову. Пройшло кілька секунд, коли вона відчула руки на своїх плечах і слова:
– Не потрібно, вставай. Я радий тебе бачити.

Відскринено в четвер, 23 жовтня о 19:40.

Правильна відповідь: 29. Людмила Логуш. Один крок до неба. – Київ: Перо ангела, 2007 (с. 3-4, 8, 38-40, 121)

Tags: книги, конкурси, сучукрліт, цитати
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 6 comments