Est (est_) wrote,
Est
est_

Сучукрліт. Твір № 28


Правила конкурсу тут

Але в мене кинули яблуком, і я кинула пакет із флейтою об землю і підняла очі на високі поверхи. На шостому із балкона визирала маленька відчайдушна рожа. Рожа щось кричала, видно, матюкалася, але було толком не чути.
– Та щоб я здіхла! – закричала я. – Я тут іду на цю музику! Я щойно прийшла зі школи! У мене іще й клас гімназичний із шістьма уроками і продльонкою! Я дома не поїла! Там нема! Я із ніг падаю! Я тащу оцю непорозмірну для мене флейту! Холодно, страшне, я не можу знайти рукавичок, у мене руки змерзли її тягти! Я зараз прийду, почну грати Гайдна, і мене насварять! І знаєш, чого?! Бо я уяви зеленої не маю, як його грати, цього Гайдна! Я не можу! І ці два глупі етюди! Там є по два місця в кожному, які просто неможливо зіграти! Я не уявляю, як їх можна зіграти! Ти розумієш, про що я, рожо матюклива?! І грати мені знову сорок хвилин, аж у очах рябітиме! І знову вчитель скаже, що я не працюю, хоч і здібна дівчина! І знову спитає про квитанцію за оплату навчання! І знову закричить, що поки я її не принесу, йому не виплатять зарплатні! А мені батьки не дають цієї квитанції! І я слова їм сказати не можу! Тому що раптом їм грошей зараз нема! А я їм нагадуватиму! Ти розумієш, рожо?! А додому мені іти знову сорок хвилин цим холодом! А там знову – це домашнє завдання! А батьки сваритимуться! Я навіть читати не можу, коли вони сваряться! Розумієш, рожо?! Сволоч! А йому – яблуками кидатися! Та ти мені у плече, убоїще, влучило!

Я запалювала сірники один за одним і шукала скриньку малої зарази.
Ось він, номер тієї квартири! У їхній скринці лежало щось зо п’ять листів. Я притискала їх до свого лоба, щоб випачкати у свою кров. Як на зло, вона вже не текла. Як на зло!
Я зіжмакала їхні листи і поклала назад. Зім’яті вони всі вже не влазили. Один довелося покласти у сусідню.
Я вийшла надвір. Тут було вже світліше, але ліхтарі стояли темні. Я пішла до останівки, де покинула флейту.

Той хлопець, котрий у мене жбурляв був овочами, виявився Ліля.
Їй шість років і вона має план.

Наступного дня, коли я вийшла зі школи – вона вже звисала з рукохода вниз головою, як кажан, і чатувала на мене. І закричала, як тільки забачила:
– Дівко, дівко, дівко, дівко!!!!
– Га?
– Ти мені дуже треба!
– Не сумніваюся!
Я одразу її упізнала, здерла з рукохода, поставила на землю і шльопнула по попі.
Лілька відвернулася і плюнула. А потім сказала:
– Карочі, ти мені дуже треба. Тільки ж не кричи і не ругайся, як вчора! Мені потрібна нормальна больша дівка. Така, як ти, щоб замутити одну штуку.
– Яку?
– Нормальну. Це, правда, далекувато – у Білгородці. Спочатку туди треба сходити все розвідати. Я, правда, не знаю, як точно туди іти, але думаю, що ти знаєш.
Я кивнула.

Відскринено в четвер, 23 жовтня о 19:35.

Правильна відповідь: 28. Галина Ткачук. Славка. – Львів: Кальварія, 2006 (с. 7-8, 13, 16-17)

Tags: книги, конкурси, сучукрліт, цитати
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 12 comments