Est (est_) wrote,
Est
est_

Сучукрліт. Твір № 25


Правила конкурсу тут

Якось Леся зателефонувала до виховательки Гриціана дізнатися, чи Гриціан не б’є інших дітей у дитсадку і чи не матюкається.
Звичайно, Гриціан і бив, і матюкався.
Леся засмутилася і вже хотіла уривати розмову, як вихователька добродушно пролепетала:
– Вітаю Вас із поповненням! Григорій вже похвалився нам, що в нього народилася сестричка Софійка! Як Вам тепер, не важко? Григорій допомагає прати пелюшки?
– ... Мені зовсім не важко. Григорій допомагає. Дякую Вам.
Увечері Гриціана знову били гумовою палкою. Він плакав, але з усіх присутніх жаліла його лише я.
Гриціанова мама сиділа у м’якому кріслі, обома руками обхопивши себе за худенький-худенький живіт.
Кілька днів перед тим вона повернулася з лікарні після викидня.

Думаю, з ним була би лише одна проблема – важко би було сидіти. На стільці, на дивані, на ліжку, на землі. Хвіст би заважав. Але я терпляча. Я відмовлюся від сидіння заради нього. Бо є заради чого. У мене був би хвіст!
Не думайте, я не хочу бути оригінальною чи якоюсь там, не хочу вирізнятися з-поміж інших – загалом мені на це начхати. Я би, може, навіть нікому не показувала хвоста. Хоча, напевно, приховати його буде важко. Адже хвіст має бути великий, пухнастий, розкішний. Я буду його чесати. Часто мити. Парфумити. Щоб від мене, не дай боже, не смерділо конятиною. Таке може бути, що від мене з хвостом раптом засмердить конятиною. Це не такий смертельний сморід. Можу навіть зізнатися, що конячий запах мені подобається. Він приємний. Але коли він конячий, а не людський. Людина смердить людськістю, людством, людяністю.
Якби від мене засмерділо конем, то, напевно, багато моїх друзів вмить від мене відсахнулося б. Спочатку вони не будуть показувати своєї огиди, але пізніше все одно не витримають. Я розумію – таке витримати важко. По-перше, важко взагалі усвідомити, що в когось, кого ти добре знаєш із дитинства, раптом з’явився хвіст, і не будь-який, а конячий.

– Допоможіть, - закричала я, - мене несе течія, і я не можу зупинитись!
Рибалки почали незадоволено махати руками й матюкатись.
– Чого ти сюди пливеш?! Всю рибу нам порозганяєш! Пливи назад!
– Я не можу! Мене несе течія!
– Зараз роздушу, як жабу! Ану повертай назад!
Я перелякалася ще більше.
Уявила собі, як заплутуюсь у рибальських сітях, як безславно топлюся і як ввечері рибалки виймають сіті з води і розгортають їх перед моїми батьками:
– Вона?
– Вона, - кивають батьки й відвертаються.
– Всю рибу нам розігнала!
– Вибачте їй, вона нехотячи, - каже мама, запихає моє тіло в авоську і поспіхом несе додому, щоб встигнути до вечері приготувати уху.

Відскринено в понеділок, 20 жовтня о 14:45.

Правильна відповідь: 25. Таня Малярчук. Говорити. – Харків: Фоліо, 2007 (с. 177, 6-7, 152)

Tags: книги, конкурси, сучукрліт, цитати
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 18 comments