Est (est_) wrote,
Est
est_

Сучукрліт. Твір № 22


Правила конкурсу тут

Якби було можна, я дуже хотіла би зустрітися з Богом і порозмовляти з ним про різні речі. У тому, що Бог є, я не сумніваюся (правда, на вулиці про це казати не можна, Бабуня мені заборонила, я не знала, що існування Бога – це така таємниця), хоча хто він, я не дуже розумію. Здається, він найголовніший у Царстві Небесному і там усім завідує. Бо люди, після того як помруть, переселяються у Царство Небесне. Тобто коли ми помремо, ми будемо жити у Бога. Здається, більше нам просто ніде буде жити. Я думаю, що познайомитись із Богом мені було би цікаво й тепер, не хочу чекати аж до смерті. Я не знаю, чи є у Бога телефон, думаю, що повинен бути. Бо телефон є навіть у нас. Я питала у тата, чи є в нього номер телефона Бога, але він махнув рукою і сказав, що туди не дозвонишся. Думаю, що можна додзвонитися, якщо набирати номер дуже багато разів, мені би вистачило на це часу, бо ж я не ходжу на роботу. Я могла би сидіти вдома і дуже багато разів підряд набирати номер телефону і обов’язково додзвонилась би. Так я татові й сказала. Але він все одно не дав мені номера, мабуть, він його загубив і посоромився про це сказати. Це сумно, на його місці я вивчила би цей номер напам’ять.

я починаю думати що обов’язково треба піти і купити лампочку бо у коридорі перегоріла лампочка і якщо її не купити то там не буде світла і не буде нічого видно нікому і мені також і якщо я її не куплю то ніхто її не купить і коли прийдуть мої друзі доведеться зустрічати їх у темряві і вони мене не зрозуміють їм це може не сподобатися може вони образяться і підуть геть тому обов’язково треба купити лампочку треба зробити над собою зусилля треба зібрати волю в кулак у правий а якщо не допоможе то і в лівий і встати і обов’язково піти по лампочку не забути взяти гроші поки що вони у мене є на лампочку мені вистачить треба купити лампочку і хліба насущного тому що його також немає додому треба хліба й світла може ще чогось треба але цього я не можу згадати я тільки думаю як добре що мені не треба цигарок наприклад алкогольних напоїв від цього всього я дуже спокійно можу відмовитися тобто мені навіть відмовлятися не треба бо мені це взагалі ніколи не треба воно мені ні до чого мені треба тільки лампочка та й то навіть не мені а в коридор щоб мої друзі бачили тому що мої друзі для мене дуже важливі і хліб тому що він усім потрібен я куплю батон і насмажу моїм друзям грінок із тертим сиром тільки спочатку треба щоб у коридорі було видно я вкручую лампочку і тепер у коридорі світло я заплющую очі і потім знову їх розплющую світло навколо мене залишається

Нам бракує аристократизму, нам бракує свободи думки, нам бракує щирості висловлювання, і культури взаємин, і економічної стабільності, і бізнес-етики, кондиціонерів у громадському транспорті, цілодобового безкоштовного інтернету в університетах та поза ними, також безкоштовних цілодобових туалетів і високої заробітної платні для вчителів, лікарів та інших, до них подібних, ах, моя дорога батьківщино, розташована майже у самому серці Европи, як нам із тобою не пощастило. Хоча тобі з нами, здається, також.

Якісь ідіоти женуться за мною вулицею і жбурляють у мене камінням. Я пес, маленький чорний цуцик, мені важко бігти, тому що я тільки недавно навчився бігати, раніше у мене виходило тільки ходити, перевалюючися з боку на бік, бо я не вмів зберігати рівноваги. Мабуть, це тому, що я дуже маленький і тільки нещодавно почав жити без мами. Я не знаю, де мама, мабуть, вона залишилась жити там, де я народився, але я не знаю, де це. Моїх братиків віддали іншим людям, яким вони сподобалися. Я нікому не сподобався, можливо, я не дуже гарний як на людське око, я цього теж не знаю. Думаю, що моїй мамі я подобався, мабуть, вона хотіла би, щоби я з нею залишився, тільки цього не хотів її господар, бо він не може жити у двокімнатній квартирі на десятому поверсі, де двоє собак, і кіт, і хом’як, і папуга із зеленим хвостом, який смішно кричить на господаря. Тому мене треба було комусь віддати, а що мене ніхто не захотів узяти, мене довелося винести надвір і посадити біля контейнера зі сміттям, аби мене хтось підібрав. Я не знаю, що таке „підібрати”. Мабуть, хтось мав би привести мене до себе додому і знайти мені іншу маму, і щоб у неї було молоко, і щоб я міг їсти досхочу, і щоб у неї була довга шерсть, у якій тепло спати, бо мені треба багато спати, щоб рости і вміти зберігати рівновагу, бо рівновага дуже потрібна собакам, і людям також. Мені не подобалося сидіти біля контейнерів зі сміттям, бо було холодно, накрапав дощик і шерсть у мене змокла. І запах був поганий від цих контейнерів, смердючий і кислий, а мені так хотілося, щоб запахло молоком і моєю мамою, і щоб не було мокро, і щоб можна було згорнутися у клубочок, уткнутися носом у її шерсть і міцно й довго спати. Я думаю, мама також без мене сумує, вона дуже не хотіла, щоб мене несли до контейнера, і жалібно дивилась на господаря, але нічого не просила, бо, мабуть, знала, що це не допоможе. Мені стає дуже холодно й сумно, я починаю тихенько плакати, потім голосніше, мене все одно ніхто не чує. І не бачить, бо надворі стає все темніше, цікаво, навіщо господар виніс мене сюди увечері – мене ж ніхто не побачить і не зможе підібрати...

Відскринено в четвер, 16 жовтня о 14:45.

Правильна відповідь: 22. Дзвінка Матіяш. Роман про батьківщину. – Київ: Факт, 2006 (с. 8-9, 48-49, 51, 56-57)

Tags: книги, конкурси, сучукрліт, цитати
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 6 comments