Est (est_) wrote,
Est
est_

Хуан Хосе Мільяс


Пару місяців тому zoin порадив кілька сучасних іспанських авторів, тож я завантажив купу книжок, дещо роздрукував, але почав з маленьких. Прочитав п'ять оповідань Juan José Millás.
Мені сподобались чотири, причому настільки, що одне я переклав українською (під катом), ще три теж планую. Вони трохи дивні, цей чувак вчився на філософа ще в часи Франко, а зараз видно його поперло то все в літературу перенести.
Взагалі мені переклад не подобається, ще й врахуйте, що його вже трохи підрихтували. Треба працювати ще над цим багато. Не знаю, як, хіба тренуватися.

Хуан Хосе Мільяс

Кумедний обмін

Одного разу чоловік пішов зі своїм чотирирічним сином до універмагу, щоб побачити святого Миколая, якому виділили власне місце біля відділу іграшок. Було багато людей, охорона не встигала слідкувати за всіма родинами, що прийшли по те ж саме. Чоловікові, який страждав на клаустрофобію, стало зле в натовпі, тож після півгодинної штовханини він вирішив: вже час іти.
Вийшовши на вулицю, він помітив, що тримає за руку чужу дитину. Хлопчик та чоловік подивились один на одного оторопіло, але обидва промовчали. Першим бажанням чоловіка було знову піти на місце гармидеру, аби повернути свою дитину. Але він відразу ж зрозумів, що швидко знайти її серед такого галасу буде неможливо, тож доведеться іти до поліції та писати заяву щодо пропажі дитини. Тому він вирішив вдати, ніби нічого не помітив. Краще вже прийти додому з дитиною і нехай дружина офіційно перша побачить підміну. В неї краще вийде зайнятися цією клопіткою справою: знайти їхню й повернути чужу дитину.
На щастя, хлопець не давав жодних сигналів, що йому щось не подобається. Він слухняно йшов поруч, тримаючись за руку чоловіка. Можливо, теж побоювався, що визнання помилки ускладнить ситуацію більше, ніж її заперечення. Раптом чоловік побачив, що дитина досі тримає в руках листа святому Миколаю. Йому стало шкода дитячих сподівань, тож він знайшов поштову скриньку по дорозі та запевнив, що так лист дістанеться за адресою. Потім вони ще й поїли смачнючих пончиків у шоколаді в кафе. Ввійшовши спокійно до квартири, він привітав дружину, що якраз дивилася улюблену програму.
Чоловік сподівався почути крики розпачу, вона мала б кинутися до телефону аби подзвонити в поліцію, а він тим часом утратив би свідомість, щоб не брати участі в цьому жахітті, що безперечно мало б початися. Але дружина подивилася на хлопчика і, повагавшись кілька секунд, поцілувала того, а потім спитала, чи вдалося їм побачити святого Миколая.
- Ми кинули листа до поштової скриньки – відповів малий.
- Ну, якщо до поштової скриньки, то лист теж дійде – відповіла мати, повертаючись до телевізора.
Схоже, вона теж не хотіла ускладнювати собі життя, визнаючи помилку. Краще вже було уникнути цих проблем, які б неминуче довелося вирішувати. Крім того, якщо починати щось робити, то вона не додивилася б передачу. Чоловік дещо здивувався, але вже нічого не залишалося робити, тож він відвів хлопця до кімнати свого сина, залишив гратися там, і попрямував до бару. Треба було трохи зняти напруження – випити віскі. Цієї ночі він погано спав, кожної хвилини очікував, що малий прокинеться та буде плакати і кричати, вимагаючи справжніх батьків. Щоразу, розплющуючи очі, прислухався до дихання дружини, може, вона буде стурбована – але ні, все було як завжди. Що ж до дитини, то вона прекрасно спала, навіть краще, ніж їхній справжній син, який мав звичку прокидатися двічі, а то й тричі за ніч через спрагу. Наступними днями, купаючи хлопця чи одягаючи йому піжаму, чоловік роздивився малого й дійшов висновку, що дитина абсолютно здорова. Трохи дивувало, що ті, хто, мабуть, забрав їхнього сина, не з’являються ані в газетах, ані на телебаченні з оголошеннями про помилку. Він вирішив, що ті люди теж були сором’язливими та противниками життєвих ускладнень собі та іншим.
Дитина дуже добре призвичаїлася до нового оточення, жодним чином не демонструючи нічого, що поставило б у незручну ситуацію всіх. У багатьох речах хлопчик був кращим за справжнього сина, наприклад, їв усе, що давали, не вимагаючи за це розповідей казок, та не мочився в ліжко. Чоловік іноді згадував про власного сина, трохи винувато, але відразу ж проганяв ці думки, запевняючи себе, що їхнім сином опікується так само уважно якась родина середнього класу, з тих, кого він бачив у черзі до святого Миколая. Звичайно, про їхнього сина піклуються так само, як вони з дружиною оточують увагою дитину, що трапилася їм. Врешті-решт, найголовніше, чого потребують діти, це любов і турбота. Можливо, їхній син навіть перестав мочитися в ліжко через зміну обставин. Звичайно, це пішло йому на користь!
Насправді, чоловік іноді починав сумніватись у самому собі, адже все йшло так добре, навіть чудово, що деколи важко було повірити, що він справді переплутав дитину. З цією йому було набагато легше знайти спільну мову, ніж з власною дитиною, – та була розбещеною поганим виховання матері. Новий син слухався батька в усьому, ніколи не плакав, коли йому не дозволяли дивитися телевізор чи відправляли рано спати. Чоловік його навіть полюбив. Одного дня вони пішли в кіно. Показували мультик, тож кінотеатр нагадував гігантський дитсадок. Але, коли діти вийшли до батьків, невідомо яким чином виявилося, що чоловік тримає за руку свого справжнього сина. Напевно, діти побачили своїх справжніх батьків та обмінялися самі. Ніхто з двох нічого не сказав. Коли прийшли додому, мати, яка знову дивилася телевізор, теж зробила вигляд, ніби нічого не помітила. Перші дні все йшло добре, але згодом син знову почав мочитися в ліжко та здіймати крик під час обіду. А батько, втішаючи себе спогадами про того іншого, ходив щовихідних з малим до місць, де збиралися батьки з дітьми, з надією, яку ніколи не визнавав, що нова помилка зможе все виправити.

© www.espanol.kiev.ua переклад українською, 2008

Juan José Millás

Un curioso intercambio

Aquel hombre fue con su hijo, de cuatro años, a unos grandes almacenes para ver a los Reyes Magos, que tenían instalado un quiosco junto a la sección de juguetería. Había mucha gente y los servicios de seguridad estaban muy ocupados con tantas familias que habían ido a lo mismo. El hombre, que era algo claustrofóbico, empezó a sentirse mal entre las multitudes, de manera que a la media hora de soportar la asfixia y los empujones decidió marcharse.
Al llegar a la calle notó que el niño que llevaba de la mano no era el suyo. El niño y él se miraron perplejos, aunque ninguno de los dos dijo nada. La reacción inmediata del hombre fue regresar al tumulto para recuperar a su hijo. Pero cuando pensó que seguramente no lo encontraría en seguida, y que tendría que ir a la comisaría para poner una denuncia, decidió hacer como que no se había dado cuenta. Entraría en casa con naturalidad, con el niño de la mano, y sería oficialmente su mujer la primera en notar el cambio. Confiaba en que fuera ella la que se ocupara de toda la molesta tramitación para recuperar a un niño y devolver al otro.
Afortunadamente, el niño no daba señales de angustia. Caminaba, dócil, junto a él, como si también temiera que la aceptación de error fuera más complicada que su negación. Entonces, el hombre notó que el niño todavía llevaba en la mano la carta a los Reyes Magos. Le dio pena y buscó un buzón de correos asegurándole que de ese modo llegaría también a su destino. Después, para compensarle, le invitó a tomar chocolate con churros en una cafetería. Entró en casa con naturalidad y saludó a su mujer, que estaba viendo su programa favorito de televisión.
El hombre esperaba que ella diera un grito y se pusiera inmediatamente a llamar a la policía mientras el fingía un desmayo para no tener que participar en todo el follón que sin duda se iba a hacer. Pero su mujer miró al niño y, después de unos segundos de duda, le dio un beso y le preguntó si había conseguido ver a los Reyes Magos.
-Hemos echado la carta en un buzón- respondió el niño.
-Bueno, también así les llegará -respondió la mujer regresando a su programa favorito de televisión.
También ella, al parecer, prefería hacer como que no se había dado cuenta para evitar las molestas complicaciones de aceptar el error. Además, si actuaba en ese momento, se perdía el final del programa. El hombre se quedó algo confuso, pero ya no podía dar marcha atrás, de manera que llevó al niño al dormitorio de su hijo y lo dejó jugando mientras se servía un whisky para relajar la tensión. Esa noche durmió mal, pensando que el niño se despertaría en cualquier momento llamando entre lágrimas a sus padres verdaderos. Cada vez que abría los ojos, espiaba la respiración de su mujer para ver si ella también estaba inquieta, pero no llegó a notar nada anormal. En cuanto al niño, durmió perfectamente, mejor que su propio hijo, que siempre solía despertarse dos o tres veces para pedir agua. Durante los siguientes días, aprovechando la hora del baño o el momento de ponerle el pijama, comprobó que el niño no tenía malformaciones. Se extrañaba de que los que se hubieran llevado a su hijo verdadero no hubieran salido aún en los periódicos o en la televisión denunciando el error. Pensó que se trataría también de una pareja algo tímida y enemiga de meterse en complicaciones.
El niño se adaptó bien al nuevo hogar, sin hacer en ningún momento comentarios que pusieran en peligro la estabilidad familiar. En muchos aspectos, era mejor que el hijo propio, pues comía sin necesidad de que le contaran cuentos y no se hacía pis en la cama. El hombre se acordaba a veces, con un poco de culpa, de su verdadero hijo, pero se le pasaba en seguida pensando que estaría perfectamente atendido por un matrimonio de clase media, como los que había visto en la cola de los Reyes Magos, que le cuidaría con la solicitud con la que él y su mujer se ocupaban del niño que les había tocado. Después de todo, los niños lo único que necesitan es afecto. A lo mejor hasta había dejado de hacerse pis en la cama al cambiar de ambiente, lo que sin duda le daría mayores dosis de seguridad.
Es cierto que el hombre llegó a dudar de sí mismo en alguna ocasión, pues todo iba tan bien, todo era tan normal, que a veces parecía imposible que se hubiera equivocado realmente de hijo. Con éste se llevaba mejor que con el verdadero, que estaba muy mal criado por su madre y era muy caprichoso. El nuevo le obedecía en todo y era muy raro que llorase si no le dejaban ver la televisión o le mandaran pronto a la cama. O sea, que se encariñó con él. Un día, después de Reyes, lo llevó al cine. Se trataba de una película de dibujos animados y había también más niños que en una macroguardería. El caso es que, sin saber cómo, al salir del cine observó con sorpresa que llevaba de la mano a su verdadero hijo. Seguramente, los niños habían visto a sus padres verdaderos y habían hecho el intercambio por su cuenta. Ninguno de los dos dijo nada. Cuando llegaron a casa, la madre, que estaba viendo la televisión, disimuló también. Los primeros días fue todo bien, pero en seguida volvió a hacerse pis en la cama y a hacer follones a la hora de comer. El padre, para consolarse, pensaba con nostalgia en el otro hijo y llevaba todos los fines de semana al suyo a lugares donde había multitudes con la esperanza, nunca confesada, de que un nuevo error se lo restituyera.

Завантажити у Ворді: http://espanol.kiev.ua/uncuriosointercambio.rar

На Виделці: http://vydelka.com/index.php?autocom=blog&blogid=261&showentry=2723
Tags: Juan José Millás, español, traducciones, un curioso intercambio, Кумедний обмін, Хуан Хосе Мільяс, література, оповідання, переклади, іспанська мова
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 10 comments