Est (est_) wrote,
Est
est_

Села


У січні 2002-го року помер Каміло Хосе Села - іспанський прозаїк, лавреат Нобелівської премії, не дуже відомий у нас. Я в той час якраз закінчував останній курс факультету іспанської мови, тож не міг просто так залишити без наслідків цю подію, яка викликала чималий резонанс в Іспанії, не в останню чергу через те, що він був останнім живим Нобелівським лавреатом саме Іспанії, бо інші автори іспаномовної літератури: Октавіо Пас та Ґабріель Ґарсіа Маркес є представниками Латинської Америки. В останні десятиліття загострилося питання іспанської мови, займається ним традиційно Королівська Академія іспанської мови, але наразі іспанці становлять трохи більше десяти відсотків всіх іспаномовних жителів планети, що в свою чергу, дає латиносам все більше моральних прав вимагати рахуватися з їхніми особливостями кастельяно.

Отже на той момент в мене якимось дивом вже була книжка Сели в оригіналі, видана москальським видавництвом Прогрес ще 1975-го року з деякими коментарями російською. Відомо, що людей починають цінувати вже по їх смерті, тож, аби не порушувати цієї дивної людської традиції, я взявся за читання невідомого письменника. "Novelas cortas y cuentos" ("Новели та оповідання"), а їх було кілька десятків, не справили на мене великого враження, що й не дивно, писалися бо вони ще за диктатури Франко. Але одне оповідання мені все ж впало в око, перекласти його я не наважився, обмежився складеним словником та запостив на щойно створений сайт іспанської. З тих пір, а минуло вже шість з половиною років, я крутив у голові цей текст, маючи бажання його перекласти, та, розуміючи важкість цієї роботи, так і не починав.

Врешті решт пару тижнів тому я це зробив. На жаль, на мою думку, український переклад є разів у п'ять гіршим за оригінал, не дуже смішно виходить. Але що вже вийшло, представляю на суд людський. Добрі люди мені трохи допомогли його відредагувати, з деякими виправленнями я не погодився. Шкода, що досі не отримав зауважень саме щодо перекладу з іспанської.

Під катом переклад та оригінал.

Опублікував також на сайті іспанської та Виделці.

Каміло Хосе Села

Поміж молотом і ковадлом

Поміж молотом своєї дружини і ковадлом пана, що залицявся до неї, опинився спокійний чоловік з Денвілля, штат Іллінойс, який не хотів ні в що втручатися. Пляшка розтрощила йому голову, розламавши її надвоє, наче достиглий кавун.
Чоловік, що, здавалося, любив мир та був нівроку флегматиком, несподівано для себе опинився в самісінькому центрі немаленької халепи, в якій зовсім не збирався брати участь. Але був змушений ще й заплатити (він, кому розбили голову!) за чужі гріхи, яких, за повідомленнями преси, було вчинено того вечора чимало.
Недостатньо любити мир, щоб жити в мирі. Так само неправду кажуть, начебто двоє не поб’ються, якщо один з них цього не схоче. Чоловік з Денвілля є цьому живим прикладом – і, варто сказати, живий просто дивом!
У нього, такого спокійного, такого миролюбивого, такого добродушного, можливо, в голові були самі добрі наміри, але в ній зробили таку дірку, що боюся, аби через неї не порозліталися, немов ті сполохані голуби, всі мирні óбрази, що населяли її з дитинства.
Чоловік з Денвілля, штат Іллінойс, не був кабальєро зі сторінок Кальдерона де ла Барки, але чоловіком він все ж був, та й взагалі – файним хлопцем, приємним у спілкуванні, який просто хотів (але йому не дозволили) жити, не створюючи проблем ні собі, ні іншим.
Він пішов з нею – своєю дружиною – в кабаре. Історію, що відбулася потім, можна назвати цілком повсякденною. Вони сіли, замовили віскі та стали дивитися на парочки, що танцювали на майданчику під акорди останнього хіта болеро чи самби. Все йшло добре, вечір не пророкував жодних несподіванок, але (завжди це але!) буря вибухнула, як зазвичай це буває, у найнеочікуваніший момент. Інший – просто інший, не хтось там із водевіля чи романсу – підійшов до нашої пари та подивився на жінку. Жінка в свою чергу подивилася на свого чоловіка, чи він щось зробить, але той спокійнісінько пихтів цигаркою, роздивляючись навислу над залою люстру, що граціозно сяяла мільйоном відблисків. Тоді інший, аби розсіяти всі сумніви, знову подивився – і цього разу вдвічі довше і виразніше – на жінку. Та під столом пхнула чоловіка коліном і тихенько сказала:
– Чуєш, глянь на цього, він на мене дивиться.
– Хто?
Жінка взяла чоловіка за рукав.
– Ось цей.
– А! Та не звертай уваги, схоже, він приємний хлопець.
Жінці кров вдарила у скроні, обличчя взялося пунцем, а з очей, немов у дитячих страшилках, посипалися іскри.
– Так, послухай мене уважно: або ти зараз вб’єш цього типа або буде скандал.
– Та що ти причепилась...!
– Зараз побачиш, як я причепилась!
Жінка підвелася, схопила пляшку содової – які є просто ідеальними на такий випадок через свою форму, легкість маніпуляції та, водночас, твердість – і лясь!, вперіщила нею поміж очей своєму чоловікові.
– Ось тобі, щоб знав, як треба захищати мене!
Бідного чоловіка з Денвілля, штат Іллінойс, відвезли до найближчої лікарні на випадок, що вдасться врятувати. Інший банально втік... Решту історії ми так і не змогли відновити. А вона, така гарна, така молода, така завжди до діла, опинилася на лаві підсудних, де її зовсім трошки насварили та присудили три долари штрафу, який (о, парадокс!) скоріш за все сплатив її чоловік, який діяв за інерцією, що змушує стражденних сплачувати, не кажучи ні слова, всі отримувані рахунки.
Нехай подумає читач, яка ж мораль цієї гарної історії, що відбулася з подружжям із Денвілля, штат Іллінойс, якому одного вечора випадково спало на думку піти розвіятися в кабаре.
– Ходімо, дівчинко, в кабаре, вбити час.
І дівчинка зібралась, вдяглась як треба і пішла в кабаре. Але як далеко був її чоловік від думки, що вбиватимуть вони замість такої абстрактної речі, як час, зовсім інше, досить конкретне та чітко визначене, що звалося – і досі зветься – його власний скальп!

© www.espanol.kiev.ua переклад українською, 2008

Camilo José Cela

Entre la espada y la pared

Entre la espada de su mujer y la pared de un señor que se metió con su mujer, el paciente marido de Danville, Illinois, que no quería enterarse de nada, se encontró con un botellazo que le abrió la cabeza en dos, igual que una ciruela madura.
El hombre, que parece ser que amaba la paz y cultivaba la cachaza, se vio, sin comerlo ni beberlo, rodeado de un tumulto de órdago a lo grande, de una batalla en la que ni era ni quería ser beligerante, y de una bronca mayúscula en la que le obligaron – a él, a quien rompieron la cabeza – a pagar los vidrios rotos que, según la noticia, parece ser que fueron bastantes.
No es suficiente amar la paz para poder vivir en paz. Tampoco es cierto lo que se dice de que, si uno no quiere, dos no riñen, porque, aun sin reñir, nadie está libre de que lo deslomen. El marido de Danville, Illinois, es un vivo ejemplo – vivo de milagro – de esto que decimos.
Él, tan apacible, tan tolerante, tan bondadoso, tenía la cabeza quizá poblada de buenas intenciones, pero le hicieron en ella semejante agujero que mucho nos tememos que por él se le hayan escapado, como atemorizadas palomas, toda la varia suerte de sosegadas imágenes que la habitaban.
El marido de Danville, Illinois, no era exactamente un personaje de Calderón de la Barca, pero el hombre sí era, sin duda, un sujeto simpático y comodón que quería – y no le dejaron – vivir sin meterse en líos ni en mayores complicaciones.
Él había ido con ella – su mujer – a un cabaret. La historia puede ser tan cotidiana como vulgar. Se sentaron, pidieron un par de whiskies, y se pusieron a mirar para las parejas que danzaban en la pista a los acordes del último bolero o de la penúltima samba. La cosa iba bien y la noche pasaba sin mayores complicaciones, pero... –¡siempre el pero! – la tormenta estalló, como suele suceder, en el más impensado momento. El otro – un otro cualquiera, no el otro del romance o del vodevil – se acercó a la pareja y se metió con la dama. La dama miró para su marido, a ver si su marido reaccionaba, pero su marido, fumando un cigarrillo deleitosamente, se entretenía en mirar para la bella lámpara que colgaba en medio del techo y para su múltiple y airoso rebrillar. Entonces el otro, y como para que no hubiera lugar a dudas, volvió a meterse – esta vez con saña redoblada – con la señora. Ella, por debajo de la mesa, hizo una seña con la rodilla a su marido, y en voz baja le dijo:
– Oye, mira este señor; se está metiendo conmigo.
– ¿Quién?
La mujer cogió de la manga al tercero en discordia.
– Este.
– ¡Ah! Nada, mujer, no hagas caso, parece buen chico.
A la dama se le subió la sangre a la cabeza, la cara se le arrebató y los ojos, igual que en los cuentos de miedo, empezaron a echarle chispas.
– Oye, escúchame lo que te voy a decir: o matas a este tío o aquí se va a armar la gorda.
– ¡Pero, mujer...!
– ¡Ni mujer, ni cáscaras!
La señora se levantó, agarró del cuello una botella de soda – que son las ideales para estos casos por su forma, su fácil manejo y su evidente dureza – y, ¡zas!, le sacudió en la frente a su marido.
– ¡Toma, para que aprendas a defenderme!
Al pobre marido de Danville, Illinois, lo llevaron a una clínica cercana, a ver si todavía tenía arreglo. El otro salió huyendo y las últimas partes del suceso aún no han conseguido localizarlo, y a ella, tan mona, tan joven, tan siempre en su papel, la sentaron delante del juez, en el banquillo de los acusados, a que le riñesen un poco y le pusieran tres dólares de multa, cantidad que – ¡oh, paradoja! – habrá pagado el marido, impulsado por ese movimiento de inercia que lleva a la sufrida clase a pagar, sin decir oste ni moste, todas las facturas que se le presentan.
Saque quien quiera las consecuencias que más le diviertan del bonito suceso del matrimonio de Danville, Illinois, que una noche, por pura casualidad, tuvo la ocurrencia de irse a pasar un rato a un cabaret.
– Vámonos al cabaret, nenita, a matar el tiempo.
Y nenita se arregló y se puso de punta en blanco. ¡Qué ajeno estaba su marido a que, por poco, el muerto, en vez del tiempo, esa cosa tan abstracta, era esa otra cosa tan concreta y definida que se llamaba – y aún se sigue llamando – su propio pellejo!

Словник іспансько-російський до оповідання тут: http://www.espanol.kiev.ua/espad.html

Завантажити у Ворд: http://espanol.kiev.ua/espadacela.rar
Tags: Camilo José Cela, entre la espada y la pared, Виделка, Каміло Хосе Села, переклади, проза, іспанська мова
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 16 comments