June 25th, 2009

Читаю

Оксана Луцишина


Книгарня „Є” та видавництво „Факт”
запрошують на зустріч
із Оксаною Луцишиною, авторкою книг „Не червоніючи” та „Сонце так рідко заходить”,
яка відбудеться у четвер 25 червня.
Початок - о 18.00.

Оксана Луцишина дає можливість читачу зануритись у жіночу сутність глибше, здається, ніж це взагалі можливо. Пристрасно, відверто, часом аж до жорстокості, молода авторка „не червоніючи” подає фотографію жінки „зсередини”, змальовує певний екзистенційний шлях через призму ключових символів, таких як батьки, шлюб, дитина, чоловік-як-дитина, примирення із віком тощо.

„Сонце так рідко заходить” - це триєдина оповідь про любов. Троякість ця виражена у декількох сюжетних лініях, що розгортають перед читачем історії трьох дівчат. Юля, тендітне дівча з бідняцької сім’ї, проходить пекло вуличних поневірянь і відчуває себе залишеною і непотрібною навіть собі. Таня, випускниця філологічного факультету, якій набридла нудна робота в банку і розмови про „дівчину на виданні”, рятується фантазіями про свій роман-бестселер. Юнона, за незвичним ім’ям якої читач відразу ж потрапляє з ординарного колориту провінційного містечка в екзотику флоридських боліт, кидається у двобій з авторитарним батечком-мафіозі. Й у долі всіх трьох проявляється містика єгипетської міфології з богом-крокодилом Собеком і золотою квіткою лотоса, що допомагають віднайти те єдино значуще

http://community.livejournal.com/literatura_ua/370542.html

UPD. Був трохи, без початку і кінця.
Царь

У колі кохання. Сузір'я


7,5/10 комедія Сомерсет Моем

Дві дії (хоча закінчилося о 20:50, можна було й без антракту нмд), російською мовою.
В цілому - добротна англійська драма-комедія початку минулого століття. Особливого нічого в ній немає, мені чомусь паралель проводиться з "Кайдашевою сім'єю" у Франка - класно зіграно, але ажіотажу навколо цих двох вистав я не розумію. Тут теж завищені ціни на квитки - аж по 70 грн, це без місць. Я думав, що не буде повної зали - ні фіга! Ще 4-5 стільців принесли, в т.ч. три тупо поставили прямо на сцені скраєчку, щоб людей всіх посадити (сцена на одному рівні з першими рядами). Задіяно 7 акторів, з них 4 чи 5 народні й заслужені - дуже професійні всі. Два рівні вікові: молода дружина, її чоловік та його друг, закоханий в неї; та інша трійка, яка то все вже пережила 30 років тому - батьки чоловіка. Сьомий - дворецький чи лакей, який на протязі всієї вистави рече сентенції штибу: "В житті є дві трагедії: коли ми не отримуємо того, чого хочемо і коли отримуємо".
Були цікавості, наприклад, коли ця молода парочка, не будучи навіть коханцями, готується втікати і між ними виникає певна перепалка, жінка закидає хлопцю, що от, як я буду щасливою, якщо ти мене вже зараз готовий вдарити та ін. На що він щиро відповідає: "А я не обіцяв тобі щастя. Я важка людина, ми будемо весь час лаятися, зрештою ненавидіти одне одного. Я тобі пропоную не щастя, а кохання!"

http://www.suzirja.org.ua/tpl/ru/repertuar.php?af=10