October 18th, 2008

Toros

Та всю правду розповім


Розкрию правду щодо походження цієї аватарки: загримований я тікає від розлюченого натовпу (бики - це образно), якому я розповів все, що про них думаю. Отже, якщо ви теж хочете і не боїтеся почути про себе, то відмічайтесь тут, і буде вам.
Єдине, що мені потрібне натхнення, і муза (якої в мене ще немає), тож я задовольнятиму всіх неспішно, наберіться терпіння.
Навзаєм я попрошу вас написати щось таке про якогось юзверя з вашого листа контактів.
Вся правда буде писатися в порядку черги та окремими постами.

А гра ця прийшла від shisa_ua, яка вважає мене таким:

"я знаю про тебе такі факти.
по-перше ти серйозна людина. власне це не факти, а тіки мої версії. то ти мені здаєшся доволі серйозною людиною. хоча ти не скутий і не суворий. ти спокійний і не надто емоційний. через це справляєш враження серйозного. ти дотепний і розумний, але не прагнеш когось розсмішити і рідко береш (шоб не сказати ніколи) жартівливий тон. і це цікаво.
ти ідейний. але рідко даєш зрозуміти своє власне ставлення. тобто ти робиш це як журналісти. викладаєш зміст і не викладаєш свою думку. до речі, ти викладач, але це ..забула це слово, коли однаково звучить, але різні значення. це теж цікаво. але я трохи замислилась і бачу, що можу з цим помилятись.
власне тут знов йшлося про те, що ти уникаєш зловживати демонструвати емоції
о, ще! це те, що тебе найбільше відокремлює серед усіх в моєму жж.
ти єдиий, хто не боїться, при наймні не приховує своїх розвіртуалень. ти час від часу сповіщаєш: сьогодні розвіртуалився з такою. а завтра - з таким. а потім - ще хтось. я собі думала: а шо вони там роблять? і чому їх так багато і постійно нові? а шо із старими? їх шо, відбраковують? це трохи інтригувало.
ну й знаєш, через що ти звернув мою увагу? через твою іспанофілію. пристойне хобі. і план поїхати туди - гарна ідея.
потім ще одного разу ти взяв на юзерпіки малюнки, що я запостила. а більше так ніхто не зробив.
ну твій язикатий пік, він, треба сказати, дещо шокуючий. хоча й, звісно, приваблюючий, бо дає певний меседж. а шокуючий, бо трохи вибивається з контексту того портрету, що я намалювала. тобто можна було б сказати, щ в тебе є кілька облич.
іще ти літературний фанат. (я не граю в твої ігри, бо мало насправді читаю, не рублю в нашій літературі)
ну от. голова трохи уже засинає, цікавіше якось не виходе )
хотілося б, щоб ти поїхав до іспанії і все там цікаво склалося. це моє побажання : )"

http://shisa-ua.livejournal.com/218957.html
Toros

Todo sobre ya_mary


Вся правда про ya_mary:

Мавка приїхала до Кийова з полонини. Їй сподобалося жити серед людей у Великому Місті, на Троєщині. Але, щоб не викликати зайвих підозр, вона взяла людське ім’я: Марічка. З усіх цих незугарних імен лише воно найбільше пасувало її вільному поліському духові. Хоча... все одно до неї нікому не було діла. Меркантильні люди копушилися в своєму мурашнику, не звертаючи на неї жодної уваги.
Найбільше Марічка полюбляла столичний транспорт: автобуси, метро, трамваї і, один з його різновидів: фунікулер! Коли вона піднімалася вгору, їй хотілося продовжити рух, не зупинятися, злетіти птицею та, облетівши улюблений Київ, рушити до гір на захід. Але крил у неї не було, замість них була невідв’язна думка: їй потрібно було знайти тут Лукаша. Це було нелегко, адже він теж, як і вона, вимушений був змінити свій вигляд. Кілька разів їй здавалося, що вона розгледіла, а, скоріше, відчула його, серце її тьохкало, але невдовзі вивлялося, що це знову була помилка – через нестримне бажання відшукати бажане вона бачила те, чого не існувало насправді і вимушена була платити – світ людей-бо жорстокий.
А той випадок, коли вона йшла по трамвайним рейкам? Уявляючи, як трамвай, без водія – того зняли з маршруту – зійшов з рельсів і, не зупиняючись, летів далі, досягаючи врешті рідного Полісся, а там... нікого.
Марія хотіла зрозуміти цей загадковий світ людей, для цього потрібно було навчитися їх мови – тож вона вступила до жовтого корпусу університету імені Шевченка. О, вона згадувала, як вперше почула від людей ім’я цього велета, що не мав змоги жити на батьківщині, інакше як в неволі або в смерти. Коли його тіло везли до Канева з Петербурга на конях, вона вперше так далеко відлетіла від дому - прилетіла до столиці і, зустрівши підводу в Броварах, супроводила її з усім людським почтом до церкви на Поштовій площі, а потім до самої великої кручі над Дніпром, де навіки спочив Кобзар. Це було зовсім недавно, якраз перед тим, як інша сильна українка зуміла розчути і побачити її, увічнивши в своїй „Лісовій пісні”. Невдовзі змінилося все. З тих пір Мавка вже не зустрічала инших сильних українців та українок. Їй було боляче за нарід, що покинув рідні села, відірвавшись від свого коріння, не зустрічався-бо вже з духами, що допомагали йому протягом віків. Але тепер все змінювалося. У людей знову з’явився шанс і Марічка воліла допомогти їм, не шкодуючи себе, віддаючи їм себе всю. Її ж було багато, а попереду в неї була вічність.