Сучукрліт. Твір № 22
Правила конкурсу тут
Якби було можна, я дуже хотіла би зустрітися з Богом і порозмовляти з ним про різні речі. У тому, що Бог є, я не сумніваюся (правда, на вулиці про це казати не можна, Бабуня мені заборонила, я не знала, що існування Бога – це така таємниця), хоча хто він, я не дуже розумію. Здається, він найголовніший у Царстві Небесному і там усім завідує. Бо люди, після того як помруть, переселяються у Царство Небесне. Тобто коли ми помремо, ми будемо жити у Бога. Здається, більше нам просто ніде буде жити. Я думаю, що познайомитись із Богом мені було би цікаво й тепер, не хочу чекати аж до смерті. Я не знаю, чи є у Бога телефон, думаю, що повинен бути. Бо телефон є навіть у нас. Я питала у тата, чи є в нього номер телефона Бога, але він махнув рукою і сказав, що туди не дозвонишся. Думаю, що можна додзвонитися, якщо набирати номер дуже багато разів, мені би вистачило на це часу, бо ж я не ходжу на роботу. Я могла би сидіти вдома і дуже багато разів підряд набирати номер телефону і обов’язково додзвонилась би. Так я татові й сказала. Але він все одно не дав мені номера, мабуть, він його загубив і посоромився про це сказати. Це сумно, на його місці я вивчила би цей номер напам’ять.
я починаю думати що обов’язково треба піти і купити лампочку бо у коридорі перегоріла лампочка і якщо її не купити то там не буде світла і не буде нічого видно нікому і мені також і якщо я її не куплю то ніхто її не купить і коли прийдуть мої друзі доведеться зустрічати їх у темряві і вони мене не зрозуміють їм це може не сподобатися може вони образяться і підуть геть тому обов’язково треба купити лампочку треба зробити над собою зусилля треба зібрати волю в кулак у правий а якщо не допоможе то і в лівий і встати і обов’язково піти по лампочку не забути взяти гроші поки що вони у мене є на лампочку мені вистачить треба купити лампочку і хліба насущного тому що його також немає додому треба хліба й світла може ще чогось треба але цього я не можу згадати я тільки думаю як добре що мені не треба цигарок наприклад алкогольних напоїв від цього всього я дуже спокійно можу відмовитися тобто мені навіть відмовлятися не треба бо мені це взагалі ніколи не треба воно мені ні до чого мені треба тільки лампочка та й то навіть не мені а в коридор щоб мої друзі бачили тому що мої друзі для мене дуже важливі і хліб тому що він усім потрібен я куплю батон і насмажу моїм друзям грінок із тертим сиром тільки спочатку треба щоб у коридорі було видно я вкручую лампочку і тепер у коридорі світло я заплющую очі і потім знову їх розплющую світло навколо мене залишається
Нам бракує аристократизму, нам бракує свободи думки, нам бракує щирості висловлювання, і культури взаємин, і економічної стабільності, і бізнес-етики, кондиціонерів у громадському транспорті, цілодобового безкоштовного інтернету в університетах та поза ними, також безкоштовних цілодобових туалетів і високої заробітної платні для вчителів, лікарів та інших, до них подібних, ах, моя дорога батьківщино, розташована майже у самому серці Европи, як нам із тобою не пощастило. Хоча тобі з нами, здається, також.
Якісь ідіоти женуться за мною вулицею і жбурляють у мене камінням. Я пес, маленький чорний цуцик, мені важко бігти, тому що я тільки недавно навчився бігати, раніше у мене виходило тільки ходити, перевалюючися з боку на бік, бо я не вмів зберігати рівноваги. Мабуть, це тому, що я дуже маленький і тільки нещодавно почав жити без мами. Я не знаю, де мама, мабуть, вона залишилась жити там, де я народився, але я не знаю, де це. Моїх братиків віддали іншим людям, яким вони сподобалися. Я нікому не сподобався, можливо, я не дуже гарний як на людське око, я цього теж не знаю. Думаю, що моїй мамі я подобався, мабуть, вона хотіла би, щоби я з нею залишився, тільки цього не хотів її господар, бо він не може жити у двокімнатній квартирі на десятому поверсі, де двоє собак, і кіт, і хом’як, і папуга із зеленим хвостом, який смішно кричить на господаря. Тому мене треба було комусь віддати, а що мене ніхто не захотів узяти, мене довелося винести надвір і посадити біля контейнера зі сміттям, аби мене хтось підібрав. Я не знаю, що таке „підібрати”. Мабуть, хтось мав би привести мене до себе додому і знайти мені іншу маму, і щоб у неї було молоко, і щоб я міг їсти досхочу, і щоб у неї була довга шерсть, у якій тепло спати, бо мені треба багато спати, щоб рости і вміти зберігати рівновагу, бо рівновага дуже потрібна собакам, і людям також. Мені не подобалося сидіти біля контейнерів зі сміттям, бо було холодно, накрапав дощик і шерсть у мене змокла. І запах був поганий від цих контейнерів, смердючий і кислий, а мені так хотілося, щоб запахло молоком і моєю мамою, і щоб не було мокро, і щоб можна було згорнутися у клубочок, уткнутися носом у її шерсть і міцно й довго спати. Я думаю, мама також без мене сумує, вона дуже не хотіла, щоб мене несли до контейнера, і жалібно дивилась на господаря, але нічого не просила, бо, мабуть, знала, що це не допоможе. Мені стає дуже холодно й сумно, я починаю тихенько плакати, потім голосніше, мене все одно ніхто не чує. І не бачить, бо надворі стає все темніше, цікаво, навіщо господар виніс мене сюди увечері – мене ж ніхто не побачить і не зможе підібрати...
Відскринено в четвер, 16 жовтня о 14:45.
( Collapse )
