October 10th, 2008

Читаю

Сучукрліт. Твір № 19


Правила конкурсу тут

– І все одно. Ти не схожий, - каже Віка.
– Що?
– Ти не схожий на суїцида. Ти старший. Ти схожий на координатора. Покажи анкету.
Байдуже знизую плечима і дістаю з кишені „паспорт самогубця”.
– „Ге-си...” ой, „Ге-ра-си-мов Гер-ман Іва-но-вич”, - читає Віка вголос по складах, як мала дитина. Спочатку я вирішую, що це жарт, але майже відразу втямлюю, що таки ні.
– Ого! Тобі вже тридцять три! – озивається вона, не відриваючи носа від аркуша. – Так, так... „Місце прожи-вання – місто Одеса”. Ого, і я колись в Одесі жила! Як там зараз?
Знизую плечима.
– Нормально, - кажу. – Так, як всюди.

Приходжу я раз до нього на квартиру, дивлюся, а двері не закриті. Входжу на кухню, а на кухні Вітас сидить, котика до грудей притискає. Котик виривається, нявчить, а Вітас його своїми клешнями тільки сильніше до себе прижимає. Я вже йому стільки раз казала: щоб я більше не бачила, як ти тварин мучиш. Бо ж цей псих знаєш шо робив? Він котів розрізав, псів розрізав. Казав, що вивчає їх. Ага, я знаю, шо він там вивчає. В нього хуй без того не вставав. Ну, це після „чорного” таке, просто зрозумій його. Так от – я йому категорично заборонила тварин мучити. І трупи тварин до хати приносити заборонила. Він із трупів окремі частини використовував. А я вже тих чучел мала по горло. Знайде на дорозі курку збиту – підбере. Знайде ворону дохлу – теж підбере. Всьо додому тащив. А потім з них різні ужаси ліпив.

Єдиний випадок, коли я брутально втрутився у Природу, був у вересні 1987-го. Тоді, за добу до катаклізму, я отримав інформацію, що у Казахстані у певному місці утвориться торнадо, яке може зайти на 300 кілометрів у глиб країни і забрати сотні тисяч людських душ. Тоді я зрозумів, що не можу залишатися осторонь...
– І що? – питає Йостек.
– І я відвернув його.
– Торнадо? У Казахстані?
– Так, - відповідає Алік. – відвернув торнадо. Але внаслідок цього розпався Радянський Союз. Більше у природний хід речей я не пхався. У мене є багато знайомих, які впливають на хід виборів, наприклад. Я до цього ставлюся з пересторогою, розумієте? На гарячому попікшись, і на холодне дмеш.

Відскринено в понеділок, 13 жовтня о 15:30.

Collapse )
Читаю

Сучукрліт. Твір № 20


Правила конкурсу тут

хтось траскав дверима, хтось роздавав карти, двійки, десятки, джокери, лилася вода, висувалися і засувалися шухляди, падало колодязне відро, шелестіли трави і гнулися верхівки дерев, повзли комахи, котилося каміння, тріскалися струни, дзижчав комар, бряжчала зброя, збруя, ключі і виделки, розліталось на кавалки горня, шурхотіли сторінки, губились фотографії, йшов дощ, стогнала жінка, велосипед долав калюжу, пахкав чайник, паротяг, гудів трансформатор, гриміли бубни, сопів старий коханець, сипалась на віко земля, танув на віях сніг, сякався дідо, свистав хлопчак, гавкав пес, спадали обважнілі фіранки, злітали літаки, птахи і мухи, ревіли гучномовці, шипіли старі платівки, сичали змії, дерлися конверти, зсувалися з плечей одежі, в пудельку перекидалися сірники, чавкало під ногами і в геніталіях, сипалася в зупу сіль, гарчав двигун, вищали гальма, чхав і кашляв туберкульозний кіт, дрова тріщали, гуділа піч, шкреблися миші, вминалося сіно, електризоване волосся підіймалося за гребінцем, клацав замок, спадали краплі, бамкав годинник, сходив з рейок трамвай, тріщав перешкодами приймач, - так от, шум цей, він то налітав гучним крещендо, заглушуючи мішанину ефірних звуків, то переходив на другий план, або і просто зникав – так деколи посеред бурі стихає на хвилю вітер, щоб по тому вдарити з новою силою – тріскотом, завиванням, свистом. І поки там вгорі вилущувались, вилуплювались, вибулькували сухі і мокрі, круглі і рапаті голоси, звідкись знизу, з-під самої основи піднімалися страшні, органної потуги баси, від яких основа починала вібрувати і все ревище, не маючи більше змоги триматися купи, згорталося сувоєм, ховаючи досередини громи, дзвони, шепоти і крики, брязкіт, совгання, човгання, шипіння і сопіння, тріск, клекіт, крекіт, прокльони і хулу, плямкання, пердіння, вибухи і реготи, стуки і зітхання, клацання, сюркотіння, шурхіт і писк. І таке інше.

Не пам’ятаю, з чого все почалося, мабуть, з елементарної підозри. Декілька разів, виходячи з кімнати старшої, я помічав, що молодша сестра крутиться десь поблизу, а якось я просто таки стусонув її дверима, коли після суперечки раптово вискочив у коридор. Мала знітилася, та ненадовго, а потім виклично подивившись мені в очі, крутнулася й пішла, вихитуючи вузенькими стегнами. Це було так несподівано, що я розреготався й повернувся до своєї коханки шукати перемир’я. Поступово я остаточно впевнився, що мала поганка підглядала за нами. Крім того, з певним здивуванням виявив, що це починає мені подобатися. Присутність глядача, себто усвідомлення його присутності, хай навіть суто гіпотетичної, дозволяло якось абстрагуватися від специфіки фриґідного коітусу і переводило його, коітус, в ранґ театрального дійства. І що ж? Я самовіддано грав ролю (саме так – „ролю”, з маленької літери, якщо хтось, може, подумав, ніби це ім’я). Зрештою, творчий запал частково передався навіть моїй партнерці.

– Ну що, jazda? – запитав я.
– Jazda, - сказав тато. – На рахунок три.
– Раз.
– Два.
– Три.
Тут, мушу дізнатися, я вперше обдурив свого батька, і, хоч він про це ніколи не дізнається, все ж серйозний гріх залишається за мною. Я вчинив так, як часто роблять хлопчаки, коли змагаються, хто довше пробуде під водою. На рахунок „три” всі пірнають, а один, найхитріший, стоїть собі й сміється, або пірнає пізніше. Так і я не скочив на рахунок „три” і бачив, як захиталося батькове тіло в петлі, і як злякані ворони метнулися до неба, і як тілом пробігла конвульсія. Я згрішив, але встиг перед смертю покаятись і скочити ще до того, як птахи повернулися на дерево.

Відскринено в понеділок, 13 жовтня о 15:30.

Collapse )
Читаю

Сучукрліт. Твір № 21


Правила конкурсу тут

Я натщесерце стала на вікні
(Чи за вікном?.. тепер не до конкретики).
І дратувала тілом жовтий сніг,
Аби повиздихали теоретики.
Мені на палець мокрий янгол сів,
То календарний янгол з роду „раціо”.
Снігурка в смужці радісних трусів –
Я пожаліла крил технічну грацію,
Та я на службі – стережу асфальт:
Підніжжя міста бореться із нежиттю.
Ще й варто серед злих кудлатих пальт
Мені за першим Кольором простежити...
І хоч знамена дряпають живіт,
І ноги мерзнуть, що вродились босими,
Мій янгол хутко виховав живі
Мої веснянки сонцями дорослими!
І я віддала світові грошви
Моїй баби план маніфестації:
Сказала, що насіє лиш трави
На зло городу, що із роду „раціо”!

Я матиму дитину від дощу:
Сьогодні зранку він мене... А потім
По лікоть нігті в землю запущу –
Схопити хвіст його грузької плоті.
В моєму лоні закипить вода,
Там буде дощ, він виросте всесильним.
Пасусь над чаєм, мокра і бліда.
Я чула згодом – вікна голосили...
Мій дощ пройшов. Голодним язиком
Зі скла збираю слід його бажання.
Між стегон сором тріснув молоком,
Сповзаю вниз, блаженна, до безжалля...
Минули дні. Хтось викликав таксі.
Вже підпливаю кров’ю в черевички.
Готую місце крихітній грозі.,
Що, як і всі, зневіриться до мжички.

В моїй палаті номер шість
Так тихо, що риплять фіранки.
Рвучка рухомість важко їсть
Химерний образ полонянки.
Я тут віднині оселюсь,
Змінявши пульс на калатальце.
Я – лже, і вже нарешті – плюсь! –
Втоплю у блюзі стегна й пальці.
Безжальний, жадібний, на склі
Мій нагляд за чужим весіллям
Кислотно виплакавсь й осліп.
У подушках стікаю сіллю.
А у волоссі жовтий гість
Уважно в’яже млосні гнізда.
Мою палату номер шість
Провітрять в день твого приїзду...

Відскринено в понеділок, 13 жовтня о 15:30.

Collapse )