Est (est_) wrote,
Est
est_

  • Music:

У Єгипті


Біля піраміди Хеопса Ярополк повернув ліворуч і вийшов до Нілу. Він опинився посеред великиго майдану. Навколо було багато народу - єгиптяни у своїх довгих тогах, шустрі вавілоняни, греки з амфорами на плечах, етеопи... Здавалося, цілий світ зібрався тут, у Мемфісі. Бракувало лише наших трипільців...

Ярополк вкрився від сонця у тіні статуї сфінксу та дістав з валізки пергамент. Він записував туди все, що бачив на чужині. "Як повернуся на рідне Трипілля, - мріяв він, - Ухилюся дідові-Дніпру. Аж потім зберу усіх родичів та сусідів та й росповім про далекі краї, що я їх бачив..."

Раптом Ярополк впіймав на собі чийся погляд. Він підвів очі. Прямо напроти нього стояв величезний фараонський палай. З вікна другого поверху на нього дивилася гарна молода жінка.

- Ходи до мене! - покликала вона по-єгипетськи.
Ярополк постукав у двері. Воїни відкрили.
- Мені на другий поверх, - пояснив Ярополк.
- Знаємо, добрий чоловіче, - відповів начальник. - Піднімайся оцими сходами.
Ярополк йшов палацем. Двоє молодих рабів сипали перед ним червоні троянди.
На другому поверсі він опинився у великій залі. Стіни були зроблені з білого мармуру, прикрашені золотом та діамантами. На троні зі слонової кістки сиділа та сама жінка, що дивилася на нього з вікна.
- Здоровенькі були! - привітав її Ярополк.
- Привіт тобі, о гарний чужинце! - відповіла жінка.
- Як ти дізналася, що я чужинець? - здивувався Ярополк.
- Ти говориш з акцентом, - пояснила прекрасна незнайомка. - Звідки ти? З Атлантіди? Чи з Лівійської пустелі? Чи, може, з далекої країни Сіпанго?
- Я - з Трипільської культури! - гордо відповів Ярополк.
- Ой, правда? - красуня привстала з трону. - З самого Трипілля?
- Так.
- Ой, яка радість! Я така горда, що ти зазирнув до мене у гості! Адже ваша Трипільська цивілізація - найвища у світі. Нам, єгиптянам, треба в вас вчитися.
Ярополк скромно посміхнувся.
- Та нічого, в вас теж не є зле, - делікатно відповів він.
- Ну сідай, сідай зі мною обідати, та й розповіси про свій рідний край на берегах Борисфену.
- Борисфеном нашу річку назвають чужинці, - виправив Ярополк. - А наші трипільці назвають її Дніпро.
- Ой, вибач... - жінка почервоніла.

- Гей, слуги! - гукнула вона. - Принесіть мін другий трон для нашого гостя! І поїсти!
- Слухаємося, о господиня наша! - хором відповіли раби.
- Як тебе кличуть, о прекрасний чужинце? - спитала господарка палацу.
- Я ся назваю Ярополк. А тебе як звати?
- А я - єгипетська фараонка Нефертіті.

Минали години. Давно вже було з'їдено обід, випито вино. А вони все сиділи у тронній залі. Нефертіті уважно слухала розповідь Ярополка за рідний Трипільський край, за його могутню цивілізацію та витончену культуру.
- Як ти цікаво розповідаєш! - казала вона час від часу. - У нас, у Єгипті нічого такого ще немає!
Так вони сиділи до вечора.
Аж коли за вікнами стало темно, Нефертіті схаменулася.
- О, премудрий чужинце Ярополк! - сказала вона. - Що робиш ти сьогодні ввечорі?
- Та буцімто нічого.
- То ходімо зі мною! В моєї подружки сьогодні вечірка. Це як раз тут, у сусідньому палаці.

В подружки було багато гостей. Тут зібралася вся єгипетська еліта - вельможі, воєначальники, жреці та жриці.
Всі пили вино і їли різні страви.
Подружка зустріла Нефертіті разом з молодим хлопцем.
- Мене звуть Термутіс, - сказала подружка, - А це - мій син Мойсей.
- Дуже приємно, - сказав Ярополк.
- А це - відважний і мудрий чужинець Ярополк, - сказала Нефертіті. - Він - з Трипільської культури.
- А де це? - спитала Термутіс.
- Що Ви, мамо, встидайтеся! - сказав Мойсей. - Трипільська культура - найбагатша і наймудріша у цілому світі! Адже саме трипільці навчили вавілонців будувати висячі сади Семіраміди, а тольтеків - їхні дивовижні міста. Саме вони допомогли китайцям побудувати Велику Стіну. Та й наші єгипетські піраміди не втрималися б без трипільських технологій!
- Так і є, - підтвердив Ярополк.
- Мій Мойсей все знає! - похвалилася Термутіс. - Він перечитав всі папіруси, які тільки знайшов. Дні і ночі сидить у Олександрійській бібліотеці.
-Та годі Вам, мамо! - засоромився хлопець. - Я знаю тільки те, що нічого не знаю...

Свято тривало. Нефертіті знайомила Ярополка з різними впливовими людьми. Ті засипали його питаннями. А як там у Трипіллі? А що там нового? Воєначальний Радамес цікавився стратегіями козацького війська. Жрець Рамфіс цікавився Релігією Трипільського Народу. Всі мріяли запозичити трипільський досвід.

До Ярополка підійшов Мойсей.
- Ви, трипільці, для мене зразок мужності і беззавітної любові до Батьківщини, - признався хлопець. - Ви плекаєте дідівські традиції та правдиву народну духовність. Підносите свої етнічні цінності. А наші... Ех!
- Які це наші? - не зрозумів Ярополк.
- Та наші ж юдеї. Тільки тобі скажу, я не є єгиптянин, я юдей. Але наші юдеї забули свою юдейську мову та культуру, запозичили чужинське, єгиптизувалися. Наші діди лежать, а над ними могили синіють. А онуки? Їм байдуже! Єгиптянам жито сіють! За шмат гнилої ковбаси у них хоч мати попроси, то віддадуть. Я б оту свинячу ковбасу взагалі заборонив!
Ярополк зрозумів, що йдеться про отой маленький народ, що єгиптяни тримають у рабстві.
- То єднайтеся! - порадив він. - Разом вас багато! Вставайте, кайдани порвіте! Боритеся - поборете!
- Дякую за пораду, - з щирою вдячністю сказав Мойсей. - Як стану дорослим - все зроблю як ти кажеш. Поведу народ мій у землю юдейську, і буде в нас своя етнічна держава, як у вас, трипільців. А наразі наша Юдея запродана фімістімлянам, самарітянам...

Вечірка скінчилася пізно.

- Можна я заночую у тебе в палаці? спитався Ярополк.
- Та звісно, - відповіла Нефертіті. - Де ж ти пійдеш у таку ніч?
Вони поверталися до дому удвох. Зірки вкрили небо. З Лівійської пустелі дув гарячий вітер. Тихо шепотіли пальми та бамбук.
Між двома палацами був сад, де у тіні бананових дерев ховалися статуї богів. Понад дахами палаців і храмів височіли піраміди.

Нефертіті взяла Ярополка за руку. Вони йшли мовчки, насолоджуючись тишею та гармонією.
Раптом вони почули сміх і поцілунки. У місячному сяйві вони побачили чоловіка та жінку. Вони обіймали і цілували одне одного.
- Це Аїда зі своїм коханим, - прошепотіла Нефертіті.
- Хто вона?
- Та принцеса з Етеопії.
- А це шо, Радамес біля неї?
- Точно, він. Ти його знаєш?
- Та трохи. Дуже захоплюється козаччиною. Тут, на Нілі теж є пороги - то він собі думає теж зорганізувати Січ.
Закохані почали роздягати одне одного, вкриваючи молоді чисті тіла поцілунками та іншими пестощами.
Аїда впіймала губами великий напружений прутень Радамеса. Він застогнав, перегорнув її і наблизив свої губи до її чарівної вологої розкішниці. Проте, навіть перебуваючи до гори ногами, принцеса не випускала з рота своєї здобичи. Так вони милували одне одного, а темна єгипетьська ніч ховала їх під своїми крилами.
- Поза 69, - роздумливо сказав Ярополк. Він пригадав Батьківщину, береги Дніпра, садок вишневий коло хати.
- Чому саме щісдесят-дев'ять? - не зрозуміла Нефертіті.
- Це такі є наші трипільські цифри, - терпляче пояснив Ярополк. - Шість пишеться це дев'ять, тільки навпаки. Ми винайшли цифри, а потім навчили їм індусських арійців. Тапер дехто назнає їх "індійськими". Але ж вони наші, трипільські!
- Яка ж ота Трипільська культура людяна! - мрійливо сказала Нефертіті. - Правдивий зразок для усіх інших національностей!

Аїда звільнилася з палких рук Радамеса. Вона поставила військового на руки, поклавши його ноги собі на плечі. Губами вона продовжувала пестити його скарб. А він, стоячи на руках, торкався ротом її розкішниці, і від тих доторків усе Аїдине тіло здригалося від насолоди.

Нефертіті притулилася до Ярополка.
- О Ярополку! - тихо сказала вона. - О прекрасний чужинце, носію великої Трипільської культури! Благаю тебе, оволодій мною! Опануй моїм чистим молодим тілом! Принеси мені насолоду, гідну богів! Знаю я, що є я лише незначна єгипетська фараонка, а ти - представник могутньої цивілізації. Але ж і я хочу трохи щастя. Зроби мені те, що зробив би гарній трипільській дівчині на берегах могутнього Дніпра, коло рідної тобі біленької хатинки, загубленої у вишневому садочку...
І вона стала перед ним на коліна.
Її руки обійняли його сідниці. Вона розкрила його туніку і оволоділа козацьким прутнем. Вона гаряче цілувала цей могутній жезл, який нагадував гетьманську булаву.
Але Ярополк зупинив її і сам почав вкривати її поцілунками. Він зняв з жінки імператорський одяг і був вражений чарівною красою її гарного тіла. Він цілував і цілував ці багатства - її маленькі але милі груди, її струнку спину, її живіт та шию... Потім цілував пільці її ніг, її коліна, її сідниці. І коли зрештою дійшов до її чисто виголеної розкішниці, Нефертіті застогнала. І його губи цілували її вологу плоть, і його язик не давав їй спокою... Так продовжувалося хвилин десять. Багато разів з губ фараонки злітав стогін насолоди. Багато разів Ярополк призупинявся і починав знов.
- Я не можу більше! Ахххх!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! - востаннє простогнала Нефертіті. І забилася у насолоді. Потім остаточно розслабилася.
Ярополк зрозумів, що на сьогодні досить.

Вони одягнулися і пішли до палацу.
У спальні їхні губи знов зустрілися.
- В нас ціла ніч попереду, - сказав Ярополк.
- Ціла ніч... - мрійливо повторила Нефертіті.

© Саша Шло

Джерело

via sasha_shlo
Tags: Україна, гумор, приколи
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments