Tags: шо людям те й нам

Шерон ред авторитет

Завтра 34

Рік тому я й уявити не могла, якою стане моя Країна. Скільки рідних і друзів, невідомих на ім'я, подарує мені життя, і ким я стану на три місяці... Тепер найкращим подарунком був би мир і спокій разом з поверненим Кримом но об этом можно только мечтать. Якщо мені подарують гроші, вони підуть на потреби нашої Армії (власне, навіщо ходити кругами - Діану diana_ledi ви всі й без мене добре знаєте) або родинам загиблих. Своїм друзям в окупований Артек я, на жаль, нічого надіслати не можу...
Політичні події і дощова погода анітрохи не сприяють святкуванню, тому нічого крім тазіка олів'є й не планую. Але в найближчі дні (та взагалі, і потім) рада буду бачити тих, хто хотів би побачитися\розвіртуалитися зі мною.

А ви помітили, як скажено цього року цвіте жасмин? Як не перед добром...
мамо, ти дуже тойоєва

Ну що, панове, я вас вітаю...

Схоже, Україна знову змінила "шило на мило".
Невже у нас такі тупорилі виборці?? От їй же Богу...
Маю дуже велику надію, що в разі чого ми знову вийдемо на Майдан відстоювати свої права - нам нє в пєрвой. Тому нехай лише шоколадний лікьор спробує робити щось НЕ на користь України...

Я голосувала за Д. Яроша. Єслі шо :) І не можу зрозуміти, чому він присутній лише в укрнетівському екзит-полі і більше ніде...
мамо, ти дуже тойоєва

"Я такой расклад забор шатал"

"Не считайте себя фигурой, равной Черчиллю" (народне)

"Я такой расклад забор шатал" - пише мій жж-друг, і я з ним згодна.

Не за те люди зложили свої голови, щоб Ю.В. зараз отутаго на сцені піарилася з усіх сил. Не за те сталися страшні тортури й поранення, вибиті очі, застуди, обмороження і ще багато-багато-багато чого, що нашим чинушам і в страшних снах не снилося. Добре, як людину і як жінку мені її шкода - у в"язниці некомфортне життя, що й казати. Але краще було б не лізти між люди, та ще й отак нахрапом. Не повірите, шановна, за три місяці це вже зовсім нові люди. Ви таких не знаєте, справді.

А ще мені не хотілося б євреїв або баптистів у посадовцях. Так, вони розумні люди, нічОго не скажеш. Однак хотілося б - адже є ще такі, я в цьому впевнилася! - патріоти України + як теж влучно і водночас просто хтось висловився у жж - "люди без темного минулого і без психічних відхилень".

Словом, це ще не перемога®. Тому завтра я з дітьми йду з квітами спершу на Інститутську, тоді на Майдан - поки ще ця наша боротьба увійде в підручники історії, все перебрешуть к свиням, я знаю... а діти мають бачити все як воно є... а в понеділок, по змозі, робитиму те, що, я, як виявилося, умію, і це може бути корисним. Для прийдешніх поколінь :) У Межигір"я - потім.

І чого ото в людей така коротка пам"ять і така ідеосинкразія щодо подумати?
мамо, ти дуже тойоєва

Світ уже ніколи не буде таким, як колись...

Вічна пам"ять загиблим. У кожного з них, очевидно, була сім"я, друзі, прагнення, мрії... і ось тепер навіки закрито очі тим мріям.
Дай Бог, щоб все оце було немарно, бо інакше нащо тоді були ці смерті?

Мене проймають до глибини душі НАШІ ЛЮДИ. Вони ніколи не були такими, я знаю! Байдужість, задовбаність, "моя хата скраю" практично як національна ідея - цього вже майже нема, а якщо ї є, то дуже мало! Ну, або це мені так щастить на людей :) Бо таки щастить...

На підтвердження моїх слів читайте:
http://a-s-k-e-t.livejournal.com/105407.html

Понесла сьогодні їжу на Головпоштамт. Їхала 230-ю маршруткою. На Житомирці, Берестейці, Шулявці, Університеті підсідали люди з такими ж важкими рюкзаками і торбами, як моя. Їжа, ліки... хтось і не думає ховати олію та пінопласт. Виносять з машин і котять шини. Коли я заходила між барикадою коло ЦУМу, охоронець випадково зачепив мені плече рукою (не вдарив, ні!) - комусь показував вихід вздовж дороги. Як довго він вибачався! А коли днями (в понеділок, здається), принесла до казанів ("Євроборщ": казани, здається, і зараз збереглися, принаймні, 1 на фото я бачила) дві банки маминого томату і віддавала їх, у того чоловіка, що їх забирав, просто сльози стояли в очах. Сказати б - бомж, зморений, неголений, закіптюжений. А коли він знімав у мене з рукава смітинку, я мусила ледь не тікати звідси - бо сама б розревлася... Чи живий то він?

Ще раніше на барикаді біля Інститутської побачила знайоме дуже вродливе обличчя. - Здається, я Вас десь уже бачила :) - І я Вас теж. Ну та де ж? Тут же! :)
Так і не спитала, як звати... а з якого він міста, забула. Тепер, коли побачу втретє (а за схемою Коельйо це неодмінно має статися!), неодмінно запитаю. Хлопче-хлопче, лишайся живий, добре?

Олесю Жуковську я, здається, теж бачила - на Грушевського, тоді, після кривавого Водохреща. Невисоке, але кремезне дівчатко, як міцний грибочок. Тримайся, дитино, чуєш?!

Всі ми, кожен з нас, назавжди змінився. Ми спішимо жити і, мені здається, поспішаємо відчути і пережити максимальну гаму емоцій. Сьогодні я була близька до шоку, почувши слова Марусиної вчительки. А перш за все, треба її знати - висока, симпатична, довгонога (хоч і не сама молода - вже має 2-річні онучку), завжди стильно вбрана, з укладкою і дуже гарним манікюром, при тому всьому майстерний педагог і просто дуже розумна жінка. Ніколи ще (а я ж її знаю ще з підготовки до школи), НІКОЛИ не чула я, щоб вона бодай трохи підвищила голос на дітей, навіть коли, здається, ситуація того вимагає - сама витриманість, сама стриманість і шляхетність. І вона після уроків у розмові з нами, матерями її учнів, заявляє: "Та якби тільки у мене був пістолет і я б могла дістатися, я б його своїми руками!..." - це неймовірно! Почути це від такої людини - просто нечувано!

Коли я (ще раніше, теж після 19-го) відвозила сирники і пиріжки, і ще купувала сало, а потім часник, обмовилася продавщиці, що то на Майдан - часник вона мені віддала за так. А поки я його пакувала, відважила іще й сиру і теж вручила без грошей, дізнавшись, куди він потрібен. Вона з Хмельницької області. "Якби я жила тут, то пішла б неодмінно". Так, у кожного різні обставини - робота, діти, котрі хворіють завжди не в тему. (Сестра сьогодні хотіла піти разом зі мною, а вчора пізно ввечері вони з малим загриміли до лікарні з обструкцією. Десь о 23.30, коли люди на Майдані трохи видихнули, видихнув спросоння і він. І не зміг вдихнути... Дякувати Богу, зараз уже все позаду, і думається, Тарас виросте моцним козарлюгою. Але от вам і ноосфера...) І я така кепська революціонерка, що з початку грудня захворіла до Нового року, а тоді канікули прокукарєкала разом з дітьми. Ну куди їх поведеш, це ж не ексукрсія...

Переміщуюся між двома світами - коли я ТАМ, серед дорослих, серйозних, зосереджених, відповідальних і стурбованих людей, і коли заходжу у школу чи в садок - так, і там є серйозність, і відповідальність, звичайно. Але там тихо, і спокійно, і якось наївно. Нема подвійних ігр, провокацій і очікування "подлянок". Серед дітей просто тобі веселка переливається...)

Молюся за нас усіх. Тепер я бачу НАРОД. І країну, за яку не соромно, а навпаки, гордість. Вибачайте за пафос. Отака вже я...

P.S. Читаю "Записки..." Ліни Костенко. Вірніше, намагаюсь читати. Бо часу майже немає. Але все одно дуже в тему.

А, і ще. Вибачайте за багато капслоку і сплутаність. Отепер я точно не журналіст, а блохір, котрий веде щоденник і видає в ефір власні переживання без усіляких там "вступ-осн.част.-закінчення". Сподіваюся, ви зрозуміли основну думку. А голова і правда як тілівізор котрого у мене нема!
мамо, ти дуже тойоєва

Дякую, Україно!!!

Пост, вочевидь, буде пафосно-емоційним, я ще вся на адреналіні: якщо у вас ідіосинкразія на таке, перемикайтесь :)

Майдан вирує! Настрій - незламний і нездоланний. Чимало людей з малюками на руках чи у візочках. Удень безпечно, або принаймні, так здається.

Підходили до Йолки і я боялася побачити там прикутого голодуючого. Слава Богу, його там нема. Мабуть, умовили направили свою енергію в інше русло. Впевнена, що таку завзятість можна використати значно краще...

Взагалі наші люди - неймовірні. Які барикади шедевральні! Дрова, ліки, теплий одяг - все організовано. Ніхто не забуває, що зараз наколотих апєльсінок штатівських вливань немає, самі, все самі, тому - самофінансування і, як я бачу, на високому рівні. У Профспілках справа від входу можна зарядити будь-яку модель мобільного, на вулиці зліва від входу - склад теплого одягу.

До речі, якщо думаєте, що нести, приносьте, якщо маєте, взуття. Теплі шкарпетки, устілки, рукавиці. Каремати чи просто будівельну пінку - необмежено.

Від мене ще віє запахом диму - попрацювали з дівчатами на кухні (під Архангелом Гавриїлом він же Бетмен у палатках "ДемАльянсу"), робили бутерброди. Їжі повно, і ще несуть! Не можу сказати, скільки потрібно, і чи взагалі треба стільки. Здається, можна нагодувати весь Майдан! Хліб, масло, сир, ковбаса, м"ясо, сало (шматками і намазка), до відра оселедцю невідомо коли черга дійде, і ще печиво і пряники, і ще принесла якась жінка налисники, а інша - кілограм з 5 домашніх котлет. Повно круп і макаронів. Там варять кашу, там суп... Привезли сир по 233 і 284 грн. за кілограм. Схоже, людям не жаль ніяких грошей, аби тільки він пішов...

Звичайно, є бомжуватого вигляду люди, які пасуться поблизу. З іншої палатки розказують, що одна жіночка все підходить і підходить за новими порціями: "А це для мого чоловіка... А дайте мені оте м"ясо." Намагаюся абстрагуватися (бо ж дійсно усього повно!) і думати про те, що Бог заповідав ділитися і давати милостиню тим, хто цього потребує...

Дякую, дуже-дуже дякую усім, хто щось приносить! Дякую за спільну роботу киянкам Марині, Олені і Лізі, з якими я працювала поряд, львів"янину Святославу - дуже гречний, до всіх дівчат звертається "пані" :)

Насправді, робочих рук не вистачає, особливо їх не вистачатиме вночі. А тоді якраз буде холодніше, і самого чаю треба буде наливати швидше і більше, та бутерброди теж будуть актуальні.

На ніч я навряд чи зможу покинути сім"ю. Тому, якщо хтось готовий попрацювати заради спільної справи, сміливо підходьте до "ДемАльянсу" і запитуйте в охорони, де потрібні люди. Гумових або целофанових рукавичок малувато, приносьте з собою, в ідеалі - ще й маски. Одягайтесь тепло, особливо на ноги! Стояти - швидко замерзаєш, і тоді моментально чіпляється вірус...

Так само у Профспілках потрібні волонтери. Роздавати напої чи просто стояти на охороні, ну й т.п.

...Коли їхали додому, на ескалаторі причепилася до нас бабуся. "Дівчата, ви дурні! Ну чого ви там стоїте? Вони вас усіх використовують! Ви собі сіські-піські відморозите, а вам ще дітей рожать!" ("Вау!" думаю - я так молодо виглядаю!") - "У мене двоє дітей, я вже нічого не боюся!" - кажу. У бабусі миттю скінчилися коментарі...</i>)

Перечитала написане. Просто якийсь потік навіть не слів - емоцій. Багато роботи літредактору було б. Гаразд, хай лишається.

Не знаю, що і як буде. Може, я розчаруюся ще сильніше, як в Помаранчеву. Але на сьогоднішній день я щаслива з того, що я бачу (ще раз звиняйте за пафос!)

Україно, живи вічно!!!

мамо, ти дуже тойоєва

Из рассказов церковной певчей

Вибачте, що я знову про вічне. Це випадково так сьогодні склалось...
Прочитавши це, я подумала, що мій батько і моя бабуся померли таки своєю смертю.

Originally posted by jerveza at Из рассказов церковной певчей

мамо, ти дуже тойоєва

Як же швидко це настало...

Думалося - ну третій другий клас, може... Ну не раніше. Все-таки маю вищу освіту. Яке там!
Вже сьогодні Марусина принесла таке завдання з творчої математики, до якого я не знаю, як і підступитися. Я так, хіба мо аплікації...Добре, що не на завтра. Вся надія на sshamil
мамо, ти дуже тойоєва

Морське свинко

2fae1c521d97e7ac08c2186125723063

Знову дуже захотілося. Минулий, Кузя, у нас прожив аж 7 (!!) років. Це багато, бо вважається, що 3-4 - і все, так що досвід вирощування є.
Словом, якщо Ви чи хтось із ваших знайомих віддає звіринку (краще хлопчика і ГЛАДКОшерстного), то хороші руки - це якраз до нас :)
мамо, ти дуже тойоєва

Майже терміново

Щоб двічі не вставати, задам нагальні питання. Врешті, жж в першу чергу для цього і потрібен :)
Запитую "кучно", щоб пост не загубився ;)

1. Мо, хто хоче розвіртуалитись? Весна, як на мене, найкращий час ;) Нагадаю: територіально ми на Академмістечку і на вихідних завжди welcome!

2. Марусі треба хороший письмовий стіл-парта. Меблярі, у яких я колись замовляла, недоступні (криза?). Тепер шукаю фірму по виготовленню корпусних меблів. Щоб якісно і не дуже дорого. ПрислУхаюся до ваших рекомендацій, особливо якщо є фото.

3. Дітям потрібні самокат і велосипед. Які вони бувають хороші і міцні? І такі, щоб "на всі смаки" - аби і старша, і молодша могли кататися?

4. Списочок покупок на перший клас: канцтовари, одяг, взуття... Що треба? Якщо такий список хтось має, скидайте у приват. Якщо посилання - можна сюди у коментарі.

5. Прокачування навичок читання для дітей старшого дошкільного (у нашому випадку - передшкільного) віку. Які є методики чи гарні книжки? Бо Марусина читає, але дуже вже повільно... тренуємося; план на літо - покращити швидкість і розуміння прочитаного. Кубики Зайцева маємо, використовуємо їх + букварик Федієнка і книжки з нескладним текстом.

6. "Пласт" у Києві. З якого віку туди приймають дітей? (Марусі у серпні буде 6 - чи вже можна?) Що для цього потрібно? Як вийти на організаторів? Якщо хтось має, і це не секрет, поділіться, будь ласка, контактами!

7. ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК!
а). Які є варіанти відпочинку на морі, де буде зручно з дітьми і не "запредельно" дорого?
б). Зелений туризм Україною, особливо Київщина (Переяслав цікавить) і Карпати. Цікавлять варіанти, де бували саме ви і які враження.
в). Якщо ви, любі френди, вже плануєте літній відпочинок, чи було б вам цікаво відпочивати разом з нами - на морі чи просто на природі (дача, зелений туризм...)? Я б від хорошої компанії не відмовилася!

8. Що треба знати, якщо плануєш дитині (чи у нашому випадку - обом ;) проколювати вуха? За два тижні заживе чи в кого як? (Якщо у мене завжди була реакція на НЕ золоті сережки (максимум через півдоби - почервоніння і зуд у місці проколу), а зазвичай при звичайному проколюванні вух вимагають носити ці гвіздочки з "медичного" (хм, сумніваюсь) металу - то чи можна буде одразу чи через кілька днів одягти дитині золоті сережки і дотримуватися гігієни як звичайно?)
мамо, ти дуже тойоєва

Тримайте за нас кулаки

"Профессор, экзамен для меня - всегда праздник!" (с)

Сьогодні у Марусі тестування для вступу до школи. О 15.15.
Займе це з півгодини: половина часу - бесіда з психологом + ряд завдань, як-то - намалювати чоловіка, знайти відмінності у схожих малюнках,  переписати речення і послідовність крапочок, написаних учителем, усний переказ, рахунок і вправи на склад числа та ряд логічних запитань...
Вона старанно готувалася - з жовтня і до весняних канікул тричі на тиждень приходила на підготовку (у цю ж школу, але тестуватимуть інші вчителі і зовсім незнайома психолог).
Удома ми багато займалися. Чесно!
Але я хвилююся. Все ж таки перший іспит у житті - це вам не цацкі-бєцкі. Та й діти - це такі створіння, з якими іноді бувають усякі приколи несподіванки.
Тепер головне - Машуні своє хвилювання не транслювати.

Сподіваюся, все буде добре і невдозі ми гайнемо за рюкзаком та іншими корисними для школяра речами.

48545458