Tags: пропало почуття гумору?????

мамо, ти дуже тойоєва

Покаяння псто

Коли мої дівчата миряться, вони буруться мізинчиками і примовляють: "Мирись, мирись, мирись, и больше не дерись..." Далі цитувати не буду, бо там заклики до екстремізму :))
У дитинстві попросити вибачення для мене було просто не можливо, тому батьки буквально обценьками витягали з мене ті слова. При цьому мама завжди згадувала, що я - як дід, котрий міг розсердитися, і не вибачатися, а навпаки, не розмовляти тиждень, а то й два...
Ну, ви розумієте, що я хочу сказати...
це капєц

Погодне

Сніг іще вдень засипАвся у 2 мм-вий проміжок вікна, відкритого на зимове провітрювання. А коли ми з дітьми, накриті парасольками - хоч якось захиститись від вітру і снігу - йшли з садку додому (дитячим кроком йти 7-8 хв, але за такої погоди, може, й 10), я встигла подумати про багато речей.
Про жителів Сибіру і регіонів, де зима сильна і довготривала.
Чомусь про партизанів Другої світової війни.
Про фашистів, які заморожували людей на морозі крижаною водою.
Про ленінградську Дорогу життя.
Про групу Дятлова.
Про трупи на Евересті.
Про кінець світу.
Хух. Прийшли. І можна пити чай, дивитися мультики й готувати оладки. Бо це ж неможливо так жити.
А Серьожі, до речі, ще увечері додому йти. Пішки 20 хв.
дитинство

Гепі бьоздей

Ну шо, шо можна подарувати людині, у якої "все є"(с)??
Книжку. Ну так. Є кілька варіантів. 
Ну а ще?

І думаєте, кому це? Та Серьожі ж, звісно! Адже через місяць уже...
Ну давайте, накидуйте версій!

З.І. "Себе" - це я знаю. Ето завсігда. Їжі смачної - це теж в асортименті. Ну???
мамо, ти дуже тойоєва

Зворотній бік годування за вимогою

На тему http://ja-mamusia.livejournal.com/654017.html?view=7893185#t7893185
Спеціально не пишу до спільноти, бо знаю, що там мене закидають камінням (що, власне, вже й почали робити...)
Про лактацію вже сказано й написано так багато, що мабуть, на маму, котра не годує дитину груддю, або рано (неканонічно) покинула, дивляться як на неписьменну. І я раніше так дивилася.
Тепер, коли вже скоро відлучиться моя молодша, я стала лояльніше до цього всього ставитися. Адже добре давати прості поради: "Спочатку хай дитинка відмовиться від вранішнього годування, якщо воно є, потім від денного, вечірнього, а потім і від нічних годувань. Усе має відбуватися поступово, аби в дитинки не сталося стресу". Теорія - просто супер. А що, коли дитинка чхати хотіла на всі ваші теорії, і хай навіть мама буде у скафандрі, а цицю ми добудемо, ми ж уперті! (Іноді так бісить, що про початок лактації і як усе налагодити, є купа літератури, сайтів і т.п., а про її згортання - кілька сухих рядків, явно вигаданих тими, хто й зеленого поняття не мають про те, що робити, коли дитина істерить з приводу циці і не ведеться на жодні, ЖОДНІ! забавки і відволікання)
Звичайно ж, лишати дитину на кілька днів заради відлучення - це дуже непедагогічно. Але що робити, коли це вже стає просто поганою звичкою? Коли дитина наїдається від пуза, наприклад, увечері (а те, що наїдається, це точно, бо какати може й тричі на день), а потім через годину вимагає, бо їй щось там приснилося абощо? А потім ще через півгодини, а потім іще...? І це дитина, котра вже їсть усе, і їсть нормальними порціями, і гарно говорить, і взагалі восени йтиме у садок, бо вже має 2 р . і 2 місяці.
(З денним сном узагалі жопа. Може спати 2 чи 3 години, але мама має бути поряд як сторож. Мені максимум що можу зробити в цей час - щось пригребти\поскладати речі, чи попити чаю. Бо через 20-30-40 хв після засинання - гвалт. Кілька разів я спробувала умовити, щоб заснула так. Реве, вимагає аж до істерики, а тоді взагалі не може заснути... денному сну капець!)
Увечері - все майже те саме: після засинання ще близько півгодини смокче так, що не відірвеш, потім я вилізаю зі спальні як привид, щоб перемовитися словом з чоловіком...дуже екстремальне особисте життя, жодних варіантів покупатися, коли вона спить (бо може погукати будь-коли, і вистрибуєш намилена); жодної довготривалої чи брудної роботи типу почистити взуття, помити унітаз, підлогу чи хоча б овочі - адже не прибіжиш до дитини з немитими руками, а вона в цей час волає... В результаті все є як є... могло би бути чистіше в хаті, але вже що ж... До речі, Маруся в цьому плані була більш дисциплінована - коли засинала на ніч, гукала до циці через 2,5-3 год, не раніше (я могла чимало що тоді зробити у цей час). Я б могла навіть виходити в магазин, але ніколи не робила цього, бо ж стрьомно!
Словом, нема дурних відмовлятися від того, що звичне, тепле, смачне-солодке. А ви кажете - пояснюйте, відволікайте...От вам і мінуси годування за вимогою у більш старшому віці - дитина висить на мамі замість того, що зайнятись чимось цікавим, чогось навчитись і т.і (це коли вдень).
На мою думку, не витримує жодної критики теорія щодо того, ніби уві сні дитина переживає ("изживает") стрес, виходить з нього, і саме тому прикладається, бо коло мами легше. Я перевіряла вже точно більше 10 разів - був у Ганнусі вдень стрес чи ні, все добре чи десь там не дуже, плакала чи ні, веселилася чи ні - прикладається так самісінько часто, незважаючи ні на що!
Тому чекаємо весни, а там... бабуся вже має такий досвід з Марусею... А через тиждень я побачу цілком трансформовану дитину. Ну що ж. Таке життя, врешті-решт.
Як це не сумно, але навіть мама навіть власну дитину може піддавати стресу. Якщо ця дитина занадто застрягла у своєму аж занадто ранньому дитинстві.
мамо, ти дуже тойоєва

Мене накриває хвиля перфекціонізму...

Здавалося б, усе ок, радій собі і все: -7,5 кг за півтора місяці! Але хочеться швидше, більше, бо літо на носі, і замість похвалити себе - дивишся у дзеркало з думкою: "Якщо зараз ТАКЕ, який же жах був ще ось зовсмі недавно???"
А вага то коливається туди-сюди, то й зовсім стоїть. І це при тому, що я реально ЖОДНОГО разу не порушила систмеу харчування! Після 17.00 - лише воду і чай, без цукру, їм менше, значно менше, та й шлунок, відчуваю, вже не розтягнутий як панчоха... От хіба лише вправи робити останній тиждень зовсім нема часу - ремонт.

...Усе це ми вже проходили - кажу я собі - оці коливання, зриви, потім махаєш на все рукою... але ж коханий за кожен скинутий кг компліментів відважує утричі більше... ні, не кину, вже звикла, але, але...

Тільки-но подумала - а це ж ОСТАННІЙ ТИЖДЕНЬ ПОСТУ. І хоч я не постую, бо ГВ (постувала до дітей кожен піст), все ж таки це дуже важкий час. Не в плані їжі, зовсім ні. Навалються апатія, починаєш шукати сенс життя і не знаходиш... ну вам це знайомо, правда ж?...
мамо, ти дуже тойоєва

1 квітня минуло, а я не постила фотки!

А так хотіла!
Але була зморена упадком сил (не хвилюйтеся, не від дієти, а від дивного вірусняку, вже набагато краще!)
Нічого, зараз я це виправлю:
Collapse )






мамо, ти дуже тойоєва

***

Чому, як раз саме тоді коли у мене не встановлений фотшоп, на мене навалюються усілякі фотоконкурси, фотофлешмоби, необхідно терміново надсилати кудись якісь фотки (а вони не зменшені...)

Ну чому???
мамо, ти дуже тойоєва

***

Не маю наміру піднімати у топ Яндекса попередній псто, тому напишу окремий. А взагалі, звичайно, дуже приємно, що ви мене читаєте і коментуєте - це не може не радувати!

Попередній пост вийшов і так занадто похмурий, не хотілося напускати зайвого негативу: про те, як хлопчик, котрому тиждень тому пробивали гайморит, заїкався і ридав перед кабінетом лікаря, а мама монотонним голосом повторювала: "Дядя гляне носік, а потім підеш у садок" (і так разів зо 20, не менше!); про те, скільки разів мами у ізощрєнних формах лякали дітей уколами, лікарями і т.п....

Ну, ви ж розумієте, що я хотіла сказати. Я хотіла сказати не про голосні розмови у коридорах та фойє різних закладів і громадського транспорту - це і мене загалом дратує; і не про мусі-пусі, без яких не обійтися (я з молодшою не завжди без них обходжуся, правда!), але надмір яких пізніше прямою дорогою приведе вас до логопеда...

Невже ми всі настільки обділені батьківською любов"ю у дитинстві, що тепер власним дітям дати нічого?
Нам соромно своїх почуттів, тому притулити до себе дитину на людях вважається правилом поганого тону?
Ми не знаємо, навіщо живемо і навіщо нам діти?

Адже є мовчання і МОВЧАННЯ.
Є розмови і РОЗМОВИ.

Абсолютно не обов"язково розмовляти, спостерігаючи за сходом Сонця чи дивлячись на Інфанту. І так само не обов"язково мовчати, коли готуєш їсти чи збираєшся в гості.

Я - проти байдужості по відношенню до своїх дітей і взагалі до людей. Знаєте, як писалося у якомусь радянському вірші: "Покричи, побой посуду! Только не молчи!"
Батько підвищував на нас із сестрою голос по кілька разів на день. (Так роблю і я, ладна себе за це вбити, але поки ситуація майже не змінилася... ну хіба 1-2 дні можу протриматися). І у мене ніколи, ніколи не виникало сумнівів у тому, що він нас любить.

У глобальному плані: чи не тому увесь світ вважає нас "нацією лохів", що нам на все пох? І наша типова приказка - такий самий символ, як герб і прапор - "Моя хата скраю, нічого не знаю"

(Може, Марія і виросте емо. А може, і обидві. В принципі, я до цього готова. Адже сама сердобольна, аж занадто)
мамо, ти дуже тойоєва

***

Днями потрапили з молодшою до ЛОР-а; наступного дня мусили ще відвідати місцеву поліклініку.
Опускаючи медичні питання (вже все ок! вашими молитвами...)
Я помітила жахливу, страшну річ - батьки не розмовляють зі своїми дітьми! Сидять мовчки, втупившись у протилежну стіну, або затикають рота дітям у відповідь на їхні питання і т.п.
Як жалько мені зробилося усіх цих дітей! Може, тому вони і хворіють?
Що ж вони роблять удома, ці люди?
Невже вони не ходять разом на прогулянки?
Невже не обговорюють, як пройшов день?
Невже вони... не читають????

Яке страшне життя. Навіщо ж вам діти? Сидіть собі, втикайте у ваші телевізори, мобіли та інші девайси! Чи ви просто хотіли декретних і ходячий пульт?...

Ні. Просто немає слів уже.