Tags: пам"ятаю

мамо, ти дуже тойоєва

Всі ми смертні

Померла подруга моєї мами. Чудовий логопед. Це саме вона ще давно за дві хвилини навчила Марусю казати звук "р". Це робиться елементарно: дитині під язичок покласти держочок чайної ложки і вимовляти "д-д-д". З ложкою виходить чудове "р-р-р". Ну а за кілька разів і без ложки :)
У тьоті Олі був клятий cancer. Вже кілька років. Не так давно одружився її син, але онуків вона так і не дочекалася.
Не родичка, ні. Просто хороша людина. І таких Бог забирає найпершими, це ми вже знаємо...
мамо, ти дуже тойоєва

Высоцкий для меня

Понятно, что на эту тему уже никого не заинтересую, особенно сегодня, но это больше дневниковое...

Владимир Высоцкий умер, когда мне было всего полтора месяца от роду. Но меня всегда грела мысль, что хотя бы это недолгое время мы находились в одном временном пространстве. Да, есть в этом что-то правильное - начать жизнь в одной (тогда - в одной) стране с Человеком, который... гениален - слишком тусклое слово... слишком Человек? Может и так...

Песни "О переселении душ", "Гимнастика" и подобные - в основном сатирические - я слышала их, сколько себя помню. (Вероятно, именно эти песни, как самые "безопасные", и были в доступе для простых людей). (UPD: вчера, уже уходя спать, подумала, что в этом и был младенческий импринтинг: мама и папа кормят, одевают и лечат, дедушка читает книжки, бабушка рассказывает сказки и прибаутки, сестра... даже не знаю - она к тому времени уже ходила в школу... а песни поют Высоцкий и Джо Дассен. (Последний достоин отдельной истории) И пусть я не знала имен, но голоса останутся в сердце навсегда...)

Эту песню я пела девочкам в качестве колыбельной:

<iframe width="420" height="315" src="http://www.youtube.com/embed/OJNfV_RrUi4" frameborder="0" allowfullscreen></iframe>

Как все правильно - столько труда, столько песен... и как все неправильно - так мало прожить... В конце концов, я знаю, что Бог слишком рано забирает самых лучших. Так было всегда и так будет.

Если вы еще не смотрели, но сомневаетесь, этот новый фильм "Высоцкий" лучше не смотрите (это вообще кино о кгб-шниках). Ведь настоящий Высоцкий - он вовсе не мажористый наркоман. Думаю, что он слишком рано и слишком много, если не все, узнал о жизни. Отсюда такие песни и такие роли. Смотрите видео, оно есть: http://www.ex.ua/view/12517407.
Слушайте песни. Они помогают не только жить, но и выжить, по-моему.

Владимир Семенович, спасибо, что Вы жили.
респект і уважуха

***

- Так, так... що там, чоловіка вже сім років як немає? Ну то пора, пора, голубонько! Зустрінетесь. Невже не скучили? Дочка з онучкою лишаються? Ну нічого, звикнуть, а що ж Ви хотіли - 74 роки! Годі вже. Кваліфіковані бухгалтери тут теж потрібні, і то терміново. Значить, інсульт, що там тягти... Ага, і розкажете, хто там де у вас із знайомих, із родичів - підходящого віку, та щоб і характер такий, ну, Ви ж розумієте, будь-хто нам тут не треба... Ну, може, там із сусідів, чи з подруг Ваших - заодно й Вам не так нудно буде. А що ж Ви хотіли - попереду вічність. "І вєчний покой".

Боже, це якось так буває, га?

Вибачайте, якщо образила чиїсь релігійні почуття. Насправді зовсім не хотіла стібатися. Просто трупарня спонукає до цинізму. Оце називається, вихідні - з"їздити тьотю провідати в лікарні...
мамо, ти дуже тойоєва

Бабуся

Вчора у мене гостював Саша x_good_boy. Ми разом пекли пиріг за рецептом його бабусі (щоб потім з"їсти у день числа "пі", 14 березня, ага!) і згадували своїх бабусь. Сашко розповідав про свою - їй 91 рік ("Ого! - сказала я. - Вона ще жива? - Ну, так, нічого іншого мені не повідомляли, - відповів Саша". (Він родом з Криму, там і живе його бабуся), вона пройшла усю війну медсестрою, врятувала не одне людське життя, а потім іще більше 10 років працювала педіатром (При цьому Саша згадує, як у дитинстві порізав пальця, а бабуся вправно його забинтувала). Вона була родом з Кубані, мала густе чорне волосся і чоловіка офіцера...

А сьогодні Саша дзвонить мені і запитує, чи немає у мене екстрасенсорних здібностей. "Ну, очевидно, не більше, ніж це зазвичай буває у звичайних людей" - сказала я.

Вчора його бабуся померла...

Мабуть, не просто так були всі ці вчорашні спогади. Добре, що людина прожила довге і немарне життя.

До речі, Collapse )

Можете спробувати.
мамо, ти дуже тойоєва

Погоджуюся...

Краще Бульби не скажеш... Дякую, друже!

Мої бабуся і дідусь дивом вижили.
Моїх батьків могло б не бути.
Мене, мого чоловіка і моїх ДІТЕЙ могло б не бути...

Кляті Совєти.

Сподіваюся, Бог усе бачить...
мамо, ти дуже тойоєва

Віка Вєтрова


Колись, як я була студенткою, мені до рук потрапила книга віршів, видана у 1991 р. - "Ты найди меня в доброте своей...". Віршами я була вражена й захоплена, всі собі переписала - добре, що тоді мала купу вільного часу. Все
було б просто і звичайно, якби не вік поетеси - 12 років! (народилася у 1978 р., усього на 2 роки старша за мене). Може, якийсь "містичний" момент полягав у тому, що Віка народилася одного дня з Маяковським - 19 липня.

Маленьку Віку виховували дуже серйозно - читали їй Мандельштама, Пастернака і Бродського. Пізніше вона розповідала у багаточисленних інтерв"ю: "Мама присвятила моїй духовній освіті всю себе, тому батьки анітрохи не здивувалися, коли я сама стала пробувати писати вірші". (Я особисто думаю, що читай - не читай класиків, якщо талант, Божий дар є, він обов"язково себе проявить, а ні - то й ні...)

Писати дівчинка почала вже з 8 років. Незабаром вийшла її перша книга, а за наступні 10 років їх стало вже 5! Чергова книга "Час довіри" виходить уже македонською мовою. Віку прийняли до Спілки письменників і на момент свого 18-ліття вона вже може вважатися справжнім, "солідним" поетом.

Лише один раз Віка зустрілась із Нікою Турбіною - коли на поетичному вечорі Ніка (тоді їй було 16) і 12-річна Віка читали свої вірші. Після виступу Ніка Турбіна сказала з подивом: "Хороші вірші!", а потім їх шляхи розійшлися... Але Турбіна, сама того не відаючи, перевернула життя Віки. Адже ще на початку творчого шляху Віка прочитала одну з публікацій Ніки Турбіної. "Для мене це було таке відкриття, що діти теж можуть бути поетами! Я була впевнена, що треба вирости і постаріти, щоб тебе надрукували і прочитали. І ми з батьком почали ходити в редакції". Тому і для Віки саме "Комсомолка" відкрила шлях у велику поезію.

Вона писала вірші до 4-ї ранку, часом по 20-30 штук за ніч. Усі з гіркотою очікували, як і у випадку з Турбіною,
"грандіозного провалу", утрати Божої іскри. На щастя, цього не сталося. З 15 років Віка Вєтрова почала жити у
Швеції, практично у повному соціальному вакуумі, пише вірші, не "дружить" ні з наркотиками, ні з алкоголем. Як вона сама каже: "Ми з Богом давно домовилися, чим я буду займатися в житті. І Він мені в цьому допомагає". Тепер вона пише не лише вірші, а й прозу.

Багато віршів Віки Вєтрової можна прочитати тут: http://starat.narod.ru/poems/mod/vetrova/main.htm, тут: http://makssim.livejournal.com/346004.html і тут: http://www.litkonkurs.ru/?pc=forum&m=3&vid=22258&project=76

Ось її збірки:

"Ты найди меня в доброте своей"- 1991 г.
"Пора ромашкового цвета"- 1992 г.
"Держащая небо"- 1993 г.
"Про любовь"- 1995 г.
"Апокрифы"- 1999 г.
"Часть меня"- 1999 г.
"Стихия"- 2003 г.

Як це іноді буває, у Віки Вєтрової є повна тезка, Вікторія Вєтрова, теж творча людина, поетеса, автор багатьох
пісень. Це її сайт: http://www.vvvetrova.ru/press/press10.htm. Однак вони зовсім різні люди.

Наскільки я знаю, поетеса Віка Вєтрова власного сайту не має. Саме тому я й хочу написати про неї до Вікіпедії, і помістити туди її вірші.

Collapse )



Специально для русскоговорящих\русскочитающих блоггеров делаю перевод:

Когда-то, будучи еще студенткою, мне попалась книга стихов, изданная в 1991 г. - "Ты найди меня в доброте
своей...". Стихами я была увлечена и очарована, все переписала в тетрадку - хорошо, что свободного времени было тогда уйма. Все было бы просто и обыденно, если бы не возраст поэтессы - 12 лет! (родилась в 1978 г., все на 2 года старше меня). Возможно, некий "мистический" момент состоял в том, что Вика родилась в один день с Маяковским - 19 июля.

Маленькую Вику воспитывали очень серьезно - читали ей Мандельштама, Пастернака и Бродского. Позже она рассказывала в своих многочисленных интервью: "Мама посвятила моему духовному образованию всю себя, поэтому родители нисколько не удивились, когда я начала пробовать сама писать стихи". (Лично я считаю, что читай - не читай классиков, если талант, Божий дар есть, он обязательно себя проявит, а если нет...)

Писать девочка начала уже с 8 лет. Вскоре вышла ее первая книга, а в следующие 10 лет их стало уже 5! Очередная книга "Время доверия" выходит уже на македонском языке. Вику приняли в Союз писателей и к моменту своего 18-летия она становится настоящим, "солидным" поетом.

Лишь однажды Вика встретилась с Никой Турбиной - когда на поэтическом вечере Ника (ей тогда было 16 лет) и 12-летняя Вика читали свои стихи. После выступления Ника Турбина с удивлением сказала: "Хорошие стихи!", а потом их пути разошлись...

Турбина, сама того не ведая, полностью изменила жизнь Вики. Ведь еще в начале творческого пути Вика прочла одну из публикаций Ники Турбиной. "Для меня стало таким открытием, что дети тоже могут быть поэтами! Я была уверена, что нужно вырасти и постареть, чтобы тебя напечатали и прочитали. И мы с папой стали ходить по редакциям". Поэтому и для Вики именно "Комсомолка" открыла путь в большую поэзию.

Она писала стихи до 4-х утра, иногда по 20-30 за ночь. Все с горечью ожидали, как и в случае с Турбиной, "грандиозного провала", потери Божьей искры. К счастью, этого не случилось. С 15 лет Вика Ветрова начала жить в полонм социальном вакууме, пишет стихи, не "дружит" ни с наркотиками, ни с алкоголем. Как она сама говорит: "Мы с Богом давно договорились, чем я буду заниматься в жизни. И Он мне в этом помогает". Теперь она пишет не только стихи, но и прозу.

Много стихов Вики ветровой можно прочитать здесь: http://starat.narod.ru/poems/mod/vetrova/main.htm, здесь:
http://makssim.livejournal.com/346004.html и здесь: http://www.litkonkurs.ru/?pc=forum&m=3&vid=22258&project=76

Вот ее сборники:

"Ты найди меня в доброте своей"- 1991 г.
"Пора ромашкового цвета"- 1992 г.
"Держащая небо"- 1993 г.
"Про любовь"- 1995 г.
"Апокрифы"- 1999 г.
"Часть меня"- 1999 г.
"Стихия"- 2003 г.

Как это иногда случается, у Вики Ветровой есть полная тезка, Виктория Ветрова, тоже творческая личность, поэтесса, автор песен. Это ее сайт: http://www.vvvetrova.ru/press/press10.htm. Но они совсем разные люди.

Насколько я знаю, у поэтессы Вики Ветровой собственного сайта нет. Именнно поэтому я планирую написать о ней в Википедию, и поместить туда ее стихи.
мамо, ти дуже тойоєва

Поет Ніка

Давно планувала зробити підбірку матеріалів - та власне, й не матеріалів, а своїх ВРАЖЕНЬ щодо талановитих дітей - поетів, художників. З того часу, коли я дізналася про них, мене не відпускає відчуття дива життя і всього, що відбувається у світі. Як, коли, кого й навіщо Бого наділяє талантом, який, здавалося б, і дорослому не під силу? Що потім буде далі з цією людиною? Навіщо це все? Відповідей на ці питання я поки що так і не знайшла...

Почну про Ніку Турбіну.



Про неї в інтернеті написано дуже-дуже багато, є кілька її неофіційних сайтів. А я вперше почула про неї в тому ж "Артеку". Вірші, звийчайно ж, дуже сподобались. І, як багато з чим подібним, засіла думка: "Ну звідки воно все береться?" Хто водить рукою майстра, хто нашіптує рими, особливо коли це ще дитина і (як твердять серйозні дослідники) вона "не вміє і не може відчувати всю ту гаму емоцій, якою проникнуті вірші"? Зустрічаю в інтернеті маячню на зразок того, що це все зв"язки з потойбіччям, що це все від нечистого і т.п. Та ні, шановні. Усі ті страждання - і фізичні (бо Ніка хворіла на астму), і душевні (дитинства ж у неї практично не було!) - це, очевидно, стало знаком обраності, до того ж, саме у період, як писав Євтушенок, "безпоеття": "На перроне, в нестертых следах Пастернака оставляя свой след, ты со мною чуть-чуть постояла, восьмилетний поэт..." Саме так, у чоловічому роді вона називала себе "поет Ніка". 1982 року статтею "Зустріч із Нікою" "Комсомольська правда" відкрила світові поета.

Доросла Ніка незадовго до смерті забула свої вірші. Чи намагалася забути. Лише у 45-хвилинній документальній стрічці А. Борсюка "Ніка, яка виросла" вона змогла - вперше за багато років - відтворити кілька рядків: "Я полынь-трава, горечь на губах, горечь на словах, я полынь трава..." У дитинстві момент, коли приходили вірші, вона називала "ЗВУК", і найчастіше він з"являвся уночі. Тоді мама та бабуся могли до ранку записувати римовані рядки... Як розповідає її бабуся, Людмила Володимирівна, до 11 з половиною років Ніка узагалі не спала ночами! Іноді їй доводилося давати хоч якісь ліки, або вона хоч трохи поспала і відпочила. Рідні обходили з нею купу лікарів і екстрасенсів, аби вона лише НЕ ПИСАЛА віршів...

11 травня 2002 року вона випала з вікна 5-го поверху своєї однокімнатної хрущовки на околиці Москви. Це можна розцінювати як самогубство, а може, й ні. Усе своє життя Ніка ходила "по межі"... Очевидно, крім поетичного, вона мала ще й дар передбачення, адже ще у дитинстві сказала своїй улюбленій бабусі: "Знаю, що помру у 27 років, помру самотньою..."

(Використано матеріали з журналу "Радянська жінка" та газети "Факты и комментарии", 26.07.2002)

Мрію, що можливо колись побуваю в Ялті, у будинку, де вона жила.

У інтернеті також є відео, де Ніка Турбіна читає свої вірші. Однак мені чогось страшно його переглядати...

Collapse )

Специально для русскоговорящих\русскочитающих блоггеров делаю перевод:

О Нике Турбиной в интернете написано очеь-очень много, есть несколько ее неофициальных сайтов. А я впервые услышала о ней в том же "Артеке". Стихи, конечно же, очень понравились. И, как во многих подобных случаях, не могла не задуматься: "ну откуда это все?" Кто водит рукой мастера, кто нашептывает рифмы, особенно если это еще ребенок и (как утверждают серьезные исследователи) он "не умеет и не может чувствовать всю гамму эмоций, отраженных в стихах"? Встречаю в интернете и бредовые рассуждения на тему того, что это все - связь с потусторонним, что это, дескать, от нечистого и т.п. да нет, уважаемые. Все ее страдания - и физические (Ника болела астмой), и душевные (детства же у нее практически не было!) - это, очевидно, некий знак избранности, к тому же, имено в период, о котором писал Евтушенко, "безпоэтья": "На перроне, в нестертых следах Пастернака оставляя свой след, ты со мною чуть-чуть постояла, восьмилетний поэт..." Именно так, в мужском роде, она называла себя - "поэт Ника". В 1982 год статьей "Встреча с Никой" "Комсомольская правда" открыла миру поэта.

Взрослая Ника незадолго до смерти забыла свои стихи. Или пыталась забыть. Только в 45-минутном документальном фильме А. Борсюка "Ника, которая выросла" она смогла - впервые за много лет - воссоздать несколько строк: "Я полынь-трава, горечь на губах, горечь на словах, я полынь трава..." В детстве момент, когда приходили стихи, она называла "ЗВУК", и чаще всего он приходил ночью. Тогда мама и бабушка могли до утра записывать рифмованные строки... Как вспоминает ее бабушка, Людмила Владимировна, до 11 с половиной лет Ника вообще не спала по ночам! Иногда ей приходилось давать хоть какие-то лекарства, чтобі она хоть немного поспала и отдохнула. Родственники ходили с ней по врачам и экстрасенсам, лишь бы она только НЕ ПИСАЛА стихов...

11 мая 2002 года она выпала из окна 5-го этажа своэй однокомнатной хрущевки на окраине Москвы. Вероятно, кроме поэтического, у нее был еще и дар предвидения, ведь еще в детстве она как-то сказала своей любимой бабушке: "Знаю, что умру в 27 лет, умру в одиночестве..."

(Использовано материалы из журнала "Советская женщина" и газеты "Факты и комментарии", 26.07.2002)

Мечтаю когда-нибудь побывать в Ялте, в том доме, где она жила.

В интернете также есть видео, где Ника Турбина читает свои стихи. Но мне почему-то страшно его смотреть...
мамо, ти дуже тойоєва

Про 22 листопада

Здається, про Голодомор усі, хто хотів, висловились 2 дні тому.
А я лише зараз дісталася до нету.
Про це все я не дуже багато чого можу сказати.
МАРІЇ МОГЛО НЕ БУТИ.
БО МЕНЕ МОГЛО НЕ БУТИ.
І МОЄЇ МАМИ.
І МОЄЇ БАБУСІ - МОЄЇ ЧУДОВОЇ, УЛЮБЛЕНОЇ БУБУСІ, ДОБРОЇ, ЩИРОЇ НЯНІ І НЕВТОМНОЇ ТРУДІВНИЦІ.
Господь зглянувся і якимось чином уберіг моїх дідуся й бабусю. При тому, що був іще й голодомор 47-го.
Зате тепер - всі оці паради з бубнами... Запали свічку, піди кудись-там... Давайте випустимо ще футболок побільше на тему!..
Ну я не розумію!! Так, треба пам"ятати, і дітям розказувати, але не робити з цього ФЛЕШ-МОБ! (Викривлене сприйняття вреші-решт призведе до того, що наші діти будуть розуміти це як щось "цікаве", як розважальну подію).
ЦЕ ТУПЕ БЛЮЗНІРСТВО, ЦЕ НАРУГА НАД ПАМ"ЯТТЮ ПРО ЗАКАТОВАНИХ, ЦЕ АМОРАЛЬНО, ЦЕ ДИКО - ВЛАШТОВУВАТИ МАСОВІ ЗБІГОВИСЬКА НА ТЕМУ. Для мене це в тому ж ряду, що й віра - це має бути у душі, десь на самому денці, але коли це "випячуєш", воно перестає бути тим, чим є, втрачає свою суть.
Почалося все зі школи. Якраз на тему Голодомору надумалися влаштувати відкритий урок. І при всьом честном народє якась із учілок (слава Богу, нашій історичці вистачило такту і розуміння змовчати) піднімає мене щоб спитати: "А розкажи нам ось тут... адже твоя бабуся, ну, пережила і мабуть шось розказувала".
Я встала, постояла і сіла. Думок при цьому у мене взагалі не було ніяких. А якби й могли бути, то якісь приблизно такі - що вам розказати, що бабуся щоразу плаче, як про це розказує? що - ПРОСТО МЕНЕ МОГЛО НЕ БУТИ.
...Вижила хіба може третина великої сім"ї бабусі й дідуся. Їли якимось дивом не знайдену закопану в бочці гречану полову - так, оті відходи, що лишаються від провіювання (а відбирали навіть таке сміття). Навіть з великою натяжкою таке їжею не назвеш у принципі. Діти і чоловіки від того опухали і дуже тяжко хворіли. Діти постійно плакали за хлібом. ПОСТІЙНО. І бабуся розповідала, що людоїдство таки було, це правда.
Після такого у когось повертається язик говорити що ГОЛОДОМОРУ НЕ БУЛО. Тут узагалі без коментарів. Проклинати Радянську владу, систему, москалів, котрі ні тоді, на зараз, не здатні це все бодай визнати...
Доведеться позичати бабусиної мудрості. Мене змалку буквально шокувало це. Переживши сирітство, 2 війни, 2 голодомори, смерть двох дітей (від хвороб), дідусь довго був у Німеччині гастарбайтером (скільки разів подумки вона його вже поховала), а потім і помер раніше за неї від онко... і це ще далеко не все... витерпівши стільки побоїв від життя і бачивши таких нелюдів! вона могла лише тихенько поплакати і сказати: "БОГ ЇМ СУДДЯ. ВІН УСЕ БАЧИТЬ".
мамо, ти дуже тойоєва

40 днів. Тобто вже 41-й


Мені дуже подобається ця фотка. Оце він увесь тут!
Взагалі ж найбільше запам"яталось, як у нас на шашликах Антон співав якусь типу там пошляцьку пісню і соромився. Він страшенно при цьому соромився... І виглядав не старшим 15 років. Мабуть, ніколи не виглядав так.
А тепер це вже НАЗАВЖДИ.
Хтось може мені закинути: 1. Що ти там його\про нього знала! 2. Що за показове емо!
І навіть не тому, що я бачила смерті, кілька смертей у своєму житті...
Знаєте... після того, як це сталося, чомусь так і подумалося - ну от, адже завжди зрозуміло було, що це буде він... ну тобто - адже Бог забирає найкращих, це ясно. Якраз тоді йому ну край треба був саме Антон, саме там!
Боже, ти задоволений? (Взагалі-то я віруюча).