Tags: емо

мамо, ти дуже тойоєва

Покаяння псто

Коли мої дівчата миряться, вони буруться мізинчиками і примовляють: "Мирись, мирись, мирись, и больше не дерись..." Далі цитувати не буду, бо там заклики до екстремізму :))
У дитинстві попросити вибачення для мене було просто не можливо, тому батьки буквально обценьками витягали з мене ті слова. При цьому мама завжди згадувала, що я - як дід, котрий міг розсердитися, і не вибачатися, а навпаки, не розмовляти тиждень, а то й два...
Ну, ви розумієте, що я хочу сказати...
це капєц

Погодне

Сніг іще вдень засипАвся у 2 мм-вий проміжок вікна, відкритого на зимове провітрювання. А коли ми з дітьми, накриті парасольками - хоч якось захиститись від вітру і снігу - йшли з садку додому (дитячим кроком йти 7-8 хв, але за такої погоди, може, й 10), я встигла подумати про багато речей.
Про жителів Сибіру і регіонів, де зима сильна і довготривала.
Чомусь про партизанів Другої світової війни.
Про фашистів, які заморожували людей на морозі крижаною водою.
Про ленінградську Дорогу життя.
Про групу Дятлова.
Про трупи на Евересті.
Про кінець світу.
Хух. Прийшли. І можна пити чай, дивитися мультики й готувати оладки. Бо це ж неможливо так жити.
А Серьожі, до речі, ще увечері додому йти. Пішки 20 хв.
мамо, ти дуже тойоєва

Той самий пледик

Мій перший вірш написаний в окопі... Мій перший квілт (саме квілт, тришаровий, зроблений за принципом "сендвіч"). Одна голка зігнулася, ще одна - зламалася, всі рожеві нитки витратилися, бо їх було малувато... Collapse )
мамо, ти дуже тойоєва

"Я так хочу, чтобьі лето не кончалось..."

Так багато хотіла написати про літо - і знову воно минуло наче за 3 дні...
Я обожнюю літо! І хоч сьогодні було тепло, сонячно, прекрасно, я ж знаю, що вже все... І мій нежить-сльози за безтурботними днями - яскраве цьому підтвердження.
В дитинстві мріялось жити там, де літо є завжди - тоді не доведеться мокнути під листопадовою мжичкою, носити важкі зимові чоботи і шубу... тепер - навіть не знаю...
Це просто якась маленька смерть - кінець ще одного літа, котре ніколи вже не повернеться. І хай навіть буде ще одне, іще краще - ТАКОГО вже точно не буде. І від того сумно.
мамо, ти дуже тойоєва

Мене накриває хвиля перфекціонізму...

Здавалося б, усе ок, радій собі і все: -7,5 кг за півтора місяці! Але хочеться швидше, більше, бо літо на носі, і замість похвалити себе - дивишся у дзеркало з думкою: "Якщо зараз ТАКЕ, який же жах був ще ось зовсмі недавно???"
А вага то коливається туди-сюди, то й зовсім стоїть. І це при тому, що я реально ЖОДНОГО разу не порушила систмеу харчування! Після 17.00 - лише воду і чай, без цукру, їм менше, значно менше, та й шлунок, відчуваю, вже не розтягнутий як панчоха... От хіба лише вправи робити останній тиждень зовсім нема часу - ремонт.

...Усе це ми вже проходили - кажу я собі - оці коливання, зриви, потім махаєш на все рукою... але ж коханий за кожен скинутий кг компліментів відважує утричі більше... ні, не кину, вже звикла, але, але...

Тільки-но подумала - а це ж ОСТАННІЙ ТИЖДЕНЬ ПОСТУ. І хоч я не постую, бо ГВ (постувала до дітей кожен піст), все ж таки це дуже важкий час. Не в плані їжі, зовсім ні. Навалються апатія, починаєш шукати сенс життя і не знаходиш... ну вам це знайомо, правда ж?...
мамо, ти дуже тойоєва

***

Радість на межі з оргазмом.
Нарешті, нарешті ж таки!!!
Уррряяааааа!!
Марія починає доростати до "Мері Попінс". Ще не читали, але мою розповідь у якості казочки на ніч сприйняла на ура (вибачайте за тавтологію!!!), бо ладна була підхопитися і таки бігти читати, дізнавшись що у нас ще є ціла "товстелезна книжка" розповідей.
Мдя, мабуть варто було терпіти зуби, хвороби, кризу 2-х років і пов"язані з нею вереді та істерики заради цього.

Йййййййес!!
мамо, ти дуже тойоєва

Мені таке подобається

Ну от. Масє нагодоване і заснуло, взуття і підлога помиті... Можна й птс у жж накалякати.
Сиджу недавно на лавці. Масє моє спить.
З будинку навпроти виходить з бабусею хлопченя рочків трьох-чотирьох. Симпатичне таке, гарненько вбране, по всьому видно - доглянуте. Неспішно йдуть кудись.
Невдовзі з"являється біля дому дівчина - та що там дівчина! - молодесеньке дівчатко (ну чисто тобі німфєдго!). Низесенька така, струнка, волосся довге розвівається, курточка на ній біла, штани такі модняцькі з купою кишень і сумка - оця класнюча, велика, містка, що бовтається аж біля попи. (Так і чую чоловікове: "Чушики! И совсем не фонит!"...)
До дівчинки цієї, розчепіривши рученята, біжить малий з вигуком "Мама!". Вона обіймає його і тепер видно, які ж вони схожі...
А я думаю, скільки ж їй років. І ще думаю, що "пік" моєї вроди припав років на 14-15. Тоді в мене все ще було не зіпсуте: волосся - фарбою, голова - стереотипами про чоловіків, та й тіло... гм... не юзане.
Але з коханим ми ще тоді були незнайомі.