Tags: дитинство

мамо, ти дуже тойоєва

Про білінгву

"...и дошла до того, что уж полностью стала тарахтеть по-французски, и удивительно было то,
что ее с полуслова понимали все женщины, даже те из них, что не знали ни одного французского слова."

"Скільки мов ти знаєш - стільки разів ти людина".

      Хто б переживав, що діти не знатимуть російської! Ранками щебечуть як ті солов"ятка - особливо у рольових іграх. Та жодних тобі проблем! І акцент на місці, що й казати.

      З садочку це, звісно. У Марусі, наприклад, в групі лише вона і ще, може, 3-4 дітей вдома спілкуються українською. Вихователі мусять, бо ж державний заклад. І у Ганіної виховательки виходить милий такий "говорок", чисто тобі як у моєї бабусі-"уралчанки"; її "вєрєдуєт" - це щось незабутнє...

     Добре, що у нас зворотня ситуація до ось цього http://like.lb.ua/celebrities/2012/06/12/8365_izza_ukrainskogo_yazika_sin.html

   А взавтра, мо, в кого, грьобаний день всі грьобаних емо закоханих, а у Марусинки - свято Стрічення. І буде вона на ньому у пошитій мамою плахті... (я зовсім-зовсім трішечки хвастнулась, ну зовсім...)
мамо, ти дуже тойоєва

Ай нід рили хелп!!

Людоньки, поможіть!
Після зносу вінди, ясна річ, полетіли всі закладки-фейворітс...

Марусинка хоче від Святого Миколая 7 лялькових дерев"яних ліжечок (!), а тут хоч би одне знайти. І головне, у жж бачила, у якийсь спільноті!

Любі мої, хто на таке наткнеться, кидайте лінки, а то ж негоже Миколаю бути таким безвідповідальним...
мамо, ти дуже тойоєва

***

Не маю наміру піднімати у топ Яндекса попередній псто, тому напишу окремий. А взагалі, звичайно, дуже приємно, що ви мене читаєте і коментуєте - це не може не радувати!

Попередній пост вийшов і так занадто похмурий, не хотілося напускати зайвого негативу: про те, як хлопчик, котрому тиждень тому пробивали гайморит, заїкався і ридав перед кабінетом лікаря, а мама монотонним голосом повторювала: "Дядя гляне носік, а потім підеш у садок" (і так разів зо 20, не менше!); про те, скільки разів мами у ізощрєнних формах лякали дітей уколами, лікарями і т.п....

Ну, ви ж розумієте, що я хотіла сказати. Я хотіла сказати не про голосні розмови у коридорах та фойє різних закладів і громадського транспорту - це і мене загалом дратує; і не про мусі-пусі, без яких не обійтися (я з молодшою не завжди без них обходжуся, правда!), але надмір яких пізніше прямою дорогою приведе вас до логопеда...

Невже ми всі настільки обділені батьківською любов"ю у дитинстві, що тепер власним дітям дати нічого?
Нам соромно своїх почуттів, тому притулити до себе дитину на людях вважається правилом поганого тону?
Ми не знаємо, навіщо живемо і навіщо нам діти?

Адже є мовчання і МОВЧАННЯ.
Є розмови і РОЗМОВИ.

Абсолютно не обов"язково розмовляти, спостерігаючи за сходом Сонця чи дивлячись на Інфанту. І так само не обов"язково мовчати, коли готуєш їсти чи збираєшся в гості.

Я - проти байдужості по відношенню до своїх дітей і взагалі до людей. Знаєте, як писалося у якомусь радянському вірші: "Покричи, побой посуду! Только не молчи!"
Батько підвищував на нас із сестрою голос по кілька разів на день. (Так роблю і я, ладна себе за це вбити, але поки ситуація майже не змінилася... ну хіба 1-2 дні можу протриматися). І у мене ніколи, ніколи не виникало сумнівів у тому, що він нас любить.

У глобальному плані: чи не тому увесь світ вважає нас "нацією лохів", що нам на все пох? І наша типова приказка - такий самий символ, як герб і прапор - "Моя хата скраю, нічого не знаю"

(Може, Марія і виросте емо. А може, і обидві. В принципі, я до цього готова. Адже сама сердобольна, аж занадто)
мамо, ти дуже тойоєва

***

Радість на межі з оргазмом.
Нарешті, нарешті ж таки!!!
Уррряяааааа!!
Марія починає доростати до "Мері Попінс". Ще не читали, але мою розповідь у якості казочки на ніч сприйняла на ура (вибачайте за тавтологію!!!), бо ладна була підхопитися і таки бігти читати, дізнавшись що у нас ще є ціла "товстелезна книжка" розповідей.
Мдя, мабуть варто було терпіти зуби, хвороби, кризу 2-х років і пов"язані з нею вереді та істерики заради цього.

Йййййййес!!
мамо, ти дуже тойоєва

Ой, весела в нас зима, веселішої нема!...


Як виявилося, ето я удачно зашел зручно ми переселилися. Під боком дитсадочки, школи і, відповідно, 2 стадіони. От біля одного з них і знаходиться оця супер-пупер гірка. Жаль, фотка не відображає усієї її крутості - у всіх значеннях цього слова. Ще до Нового року гірочка була вщент вичовгана санчатами, "тарілками", картоном і просто задницями любителів з-гірко-спуску. Позаяк вікно спальні виходить на гірку, ми могли бачили й чути чимало цікавого. Одне дівча, наприклад, мало того, що з"їжджало без нічого на животі просто носом вниз, ще й час від часу їло сніг - так, як ото можна їсти пластівці. А коли стає дуже темно й дуже пізно, з гірки спускалася молОдіж - мене трохи аж завидки брали, що ніколи не мала такого незвичайного побачення...
Collapse )
мамо, ти дуже тойоєва

Пойди туда не знаю куда

Я шукаю ремонт стіралок у Ніжині. Для мами. Шоп який-то вправний чудак приїхав звідти і наладив наконєц мамусіну стіралку.
Яндекс і Гугл партизанять. Ну тобто абсолютно.
А я не можу відкараскатися від спогадів - як у 14 років я була страшенно закохана в одного хлопця з Ніжина. Він мені здавався таким гарним, що з нього можна було писати ікони... Саме тоді як ми обіймалися, я й відчула уперше в житті отой... ну, ви розумієте. Уявляю, що було б, якби моїм мріям про віддаться йому суждено було збуцця...
Ніжин, Ніжин... А раптом я отак оце шукатиму ремонту і знайду Славіка Ромащенка, га? І розкажу йому про свої множествєнні оргазми, і яка у мене класнюча Марія і муж, і затишна квартира, і перспективи...
Господи, не треба. А то ж він, мабуть, поізносився трохи. І позолота небось спала...
мамо, ти дуже тойоєва

Дитинство



Сьогодні в гостях подивилася чудовий радянський мульт  "Тигренок на подсолнухе". Ще й молодому поколінню показала. 
Яке ж це дійсно "чудо уссурийское"! Яке тепло, яка ніжність! Чудова озвучка Леонова...
Словом, виникло точно таке враження як тоді, коли я, ще студенткою, їхала до батьків електричкою і зустріла... своє дитинство. Воно їхало з мамою, татом і старшим братом. Таке ж дрібненьке і янгольски біляво-кучерявисте, як і я в три рочки... уявіть мій подив і шок. Її батько схожий на мого, і навіть наші імена у скороченому звучанні теж схожі - дитину звали Лера (Валерія)...
Добре, що життя підкидає такі подарунки...