Tags: геніальна дитина

мамо, ти дуже тойоєва

Аня реально смалить. Вніманіє, вапрос!

Ганнуся потроху намагається читати. Сьгодні ввечері вона вичитала отаку послідовність: "НУЛЬ, ДЕВ"ЯТОЧКА, ДВІЙКА, ЛИ" (це фонетична транскрипція).

Вніманіє, вапрос!

ДЕ вона це прочитала і ЩО означає прочитане?

Каменти заскріню.
мамо, ти дуже тойоєва

Чуковский смалить в коридорі!

Старшенька стає неймовірно логічною і правильною. Виправляє навіть нас із Сергієм, не кажучи про молодшу.
Сьгодні ввечері видала з приводу своєї застуди ("р" і шиплячі дитина ще не вимовляє, але уявімо що вже - для кращого розуміння. Тим більше, що справа зараз не в цьому):
"Тату, мені лікар сказав лікуватися! Треба мікстура і ХВОРОфіліпт!"

Завіса.
мамо, ти дуже тойоєва

***

Радість на межі з оргазмом.
Нарешті, нарешті ж таки!!!
Уррряяааааа!!
Марія починає доростати до "Мері Попінс". Ще не читали, але мою розповідь у якості казочки на ніч сприйняла на ура (вибачайте за тавтологію!!!), бо ладна була підхопитися і таки бігти читати, дізнавшись що у нас ще є ціла "товстелезна книжка" розповідей.
Мдя, мабуть варто було терпіти зуби, хвороби, кризу 2-х років і пов"язані з нею вереді та істерики заради цього.

Йййййййес!!
мамо, ти дуже тойоєва

Віка Вєтрова


Колись, як я була студенткою, мені до рук потрапила книга віршів, видана у 1991 р. - "Ты найди меня в доброте своей...". Віршами я була вражена й захоплена, всі собі переписала - добре, що тоді мала купу вільного часу. Все
було б просто і звичайно, якби не вік поетеси - 12 років! (народилася у 1978 р., усього на 2 роки старша за мене). Може, якийсь "містичний" момент полягав у тому, що Віка народилася одного дня з Маяковським - 19 липня.

Маленьку Віку виховували дуже серйозно - читали їй Мандельштама, Пастернака і Бродського. Пізніше вона розповідала у багаточисленних інтерв"ю: "Мама присвятила моїй духовній освіті всю себе, тому батьки анітрохи не здивувалися, коли я сама стала пробувати писати вірші". (Я особисто думаю, що читай - не читай класиків, якщо талант, Божий дар є, він обов"язково себе проявить, а ні - то й ні...)

Писати дівчинка почала вже з 8 років. Незабаром вийшла її перша книга, а за наступні 10 років їх стало вже 5! Чергова книга "Час довіри" виходить уже македонською мовою. Віку прийняли до Спілки письменників і на момент свого 18-ліття вона вже може вважатися справжнім, "солідним" поетом.

Лише один раз Віка зустрілась із Нікою Турбіною - коли на поетичному вечорі Ніка (тоді їй було 16) і 12-річна Віка читали свої вірші. Після виступу Ніка Турбіна сказала з подивом: "Хороші вірші!", а потім їх шляхи розійшлися... Але Турбіна, сама того не відаючи, перевернула життя Віки. Адже ще на початку творчого шляху Віка прочитала одну з публікацій Ніки Турбіної. "Для мене це було таке відкриття, що діти теж можуть бути поетами! Я була впевнена, що треба вирости і постаріти, щоб тебе надрукували і прочитали. І ми з батьком почали ходити в редакції". Тому і для Віки саме "Комсомолка" відкрила шлях у велику поезію.

Вона писала вірші до 4-ї ранку, часом по 20-30 штук за ніч. Усі з гіркотою очікували, як і у випадку з Турбіною,
"грандіозного провалу", утрати Божої іскри. На щастя, цього не сталося. З 15 років Віка Вєтрова почала жити у
Швеції, практично у повному соціальному вакуумі, пише вірші, не "дружить" ні з наркотиками, ні з алкоголем. Як вона сама каже: "Ми з Богом давно домовилися, чим я буду займатися в житті. І Він мені в цьому допомагає". Тепер вона пише не лише вірші, а й прозу.

Багато віршів Віки Вєтрової можна прочитати тут: http://starat.narod.ru/poems/mod/vetrova/main.htm, тут: http://makssim.livejournal.com/346004.html і тут: http://www.litkonkurs.ru/?pc=forum&m=3&vid=22258&project=76

Ось її збірки:

"Ты найди меня в доброте своей"- 1991 г.
"Пора ромашкового цвета"- 1992 г.
"Держащая небо"- 1993 г.
"Про любовь"- 1995 г.
"Апокрифы"- 1999 г.
"Часть меня"- 1999 г.
"Стихия"- 2003 г.

Як це іноді буває, у Віки Вєтрової є повна тезка, Вікторія Вєтрова, теж творча людина, поетеса, автор багатьох
пісень. Це її сайт: http://www.vvvetrova.ru/press/press10.htm. Однак вони зовсім різні люди.

Наскільки я знаю, поетеса Віка Вєтрова власного сайту не має. Саме тому я й хочу написати про неї до Вікіпедії, і помістити туди її вірші.

Collapse )



Специально для русскоговорящих\русскочитающих блоггеров делаю перевод:

Когда-то, будучи еще студенткою, мне попалась книга стихов, изданная в 1991 г. - "Ты найди меня в доброте
своей...". Стихами я была увлечена и очарована, все переписала в тетрадку - хорошо, что свободного времени было тогда уйма. Все было бы просто и обыденно, если бы не возраст поэтессы - 12 лет! (родилась в 1978 г., все на 2 года старше меня). Возможно, некий "мистический" момент состоял в том, что Вика родилась в один день с Маяковским - 19 июля.

Маленькую Вику воспитывали очень серьезно - читали ей Мандельштама, Пастернака и Бродского. Позже она рассказывала в своих многочисленных интервью: "Мама посвятила моему духовному образованию всю себя, поэтому родители нисколько не удивились, когда я начала пробовать сама писать стихи". (Лично я считаю, что читай - не читай классиков, если талант, Божий дар есть, он обязательно себя проявит, а если нет...)

Писать девочка начала уже с 8 лет. Вскоре вышла ее первая книга, а в следующие 10 лет их стало уже 5! Очередная книга "Время доверия" выходит уже на македонском языке. Вику приняли в Союз писателей и к моменту своего 18-летия она становится настоящим, "солидным" поетом.

Лишь однажды Вика встретилась с Никой Турбиной - когда на поэтическом вечере Ника (ей тогда было 16 лет) и 12-летняя Вика читали свои стихи. После выступления Ника Турбина с удивлением сказала: "Хорошие стихи!", а потом их пути разошлись...

Турбина, сама того не ведая, полностью изменила жизнь Вики. Ведь еще в начале творческого пути Вика прочла одну из публикаций Ники Турбиной. "Для меня стало таким открытием, что дети тоже могут быть поэтами! Я была уверена, что нужно вырасти и постареть, чтобы тебя напечатали и прочитали. И мы с папой стали ходить по редакциям". Поэтому и для Вики именно "Комсомолка" открыла путь в большую поэзию.

Она писала стихи до 4-х утра, иногда по 20-30 за ночь. Все с горечью ожидали, как и в случае с Турбиной, "грандиозного провала", потери Божьей искры. К счастью, этого не случилось. С 15 лет Вика Ветрова начала жить в полонм социальном вакууме, пишет стихи, не "дружит" ни с наркотиками, ни с алкоголем. Как она сама говорит: "Мы с Богом давно договорились, чем я буду заниматься в жизни. И Он мне в этом помогает". Теперь она пишет не только стихи, но и прозу.

Много стихов Вики ветровой можно прочитать здесь: http://starat.narod.ru/poems/mod/vetrova/main.htm, здесь:
http://makssim.livejournal.com/346004.html и здесь: http://www.litkonkurs.ru/?pc=forum&m=3&vid=22258&project=76

Вот ее сборники:

"Ты найди меня в доброте своей"- 1991 г.
"Пора ромашкового цвета"- 1992 г.
"Держащая небо"- 1993 г.
"Про любовь"- 1995 г.
"Апокрифы"- 1999 г.
"Часть меня"- 1999 г.
"Стихия"- 2003 г.

Как это иногда случается, у Вики Ветровой есть полная тезка, Виктория Ветрова, тоже творческая личность, поэтесса, автор песен. Это ее сайт: http://www.vvvetrova.ru/press/press10.htm. Но они совсем разные люди.

Насколько я знаю, у поэтессы Вики Ветровой собственного сайта нет. Именнно поэтому я планирую написать о ней в Википедию, и поместить туда ее стихи.
мамо, ти дуже тойоєва

Поет Ніка

Давно планувала зробити підбірку матеріалів - та власне, й не матеріалів, а своїх ВРАЖЕНЬ щодо талановитих дітей - поетів, художників. З того часу, коли я дізналася про них, мене не відпускає відчуття дива життя і всього, що відбувається у світі. Як, коли, кого й навіщо Бого наділяє талантом, який, здавалося б, і дорослому не під силу? Що потім буде далі з цією людиною? Навіщо це все? Відповідей на ці питання я поки що так і не знайшла...

Почну про Ніку Турбіну.



Про неї в інтернеті написано дуже-дуже багато, є кілька її неофіційних сайтів. А я вперше почула про неї в тому ж "Артеку". Вірші, звийчайно ж, дуже сподобались. І, як багато з чим подібним, засіла думка: "Ну звідки воно все береться?" Хто водить рукою майстра, хто нашіптує рими, особливо коли це ще дитина і (як твердять серйозні дослідники) вона "не вміє і не може відчувати всю ту гаму емоцій, якою проникнуті вірші"? Зустрічаю в інтернеті маячню на зразок того, що це все зв"язки з потойбіччям, що це все від нечистого і т.п. Та ні, шановні. Усі ті страждання - і фізичні (бо Ніка хворіла на астму), і душевні (дитинства ж у неї практично не було!) - це, очевидно, стало знаком обраності, до того ж, саме у період, як писав Євтушенок, "безпоеття": "На перроне, в нестертых следах Пастернака оставляя свой след, ты со мною чуть-чуть постояла, восьмилетний поэт..." Саме так, у чоловічому роді вона називала себе "поет Ніка". 1982 року статтею "Зустріч із Нікою" "Комсомольська правда" відкрила світові поета.

Доросла Ніка незадовго до смерті забула свої вірші. Чи намагалася забути. Лише у 45-хвилинній документальній стрічці А. Борсюка "Ніка, яка виросла" вона змогла - вперше за багато років - відтворити кілька рядків: "Я полынь-трава, горечь на губах, горечь на словах, я полынь трава..." У дитинстві момент, коли приходили вірші, вона називала "ЗВУК", і найчастіше він з"являвся уночі. Тоді мама та бабуся могли до ранку записувати римовані рядки... Як розповідає її бабуся, Людмила Володимирівна, до 11 з половиною років Ніка узагалі не спала ночами! Іноді їй доводилося давати хоч якісь ліки, або вона хоч трохи поспала і відпочила. Рідні обходили з нею купу лікарів і екстрасенсів, аби вона лише НЕ ПИСАЛА віршів...

11 травня 2002 року вона випала з вікна 5-го поверху своєї однокімнатної хрущовки на околиці Москви. Це можна розцінювати як самогубство, а може, й ні. Усе своє життя Ніка ходила "по межі"... Очевидно, крім поетичного, вона мала ще й дар передбачення, адже ще у дитинстві сказала своїй улюбленій бабусі: "Знаю, що помру у 27 років, помру самотньою..."

(Використано матеріали з журналу "Радянська жінка" та газети "Факты и комментарии", 26.07.2002)

Мрію, що можливо колись побуваю в Ялті, у будинку, де вона жила.

У інтернеті також є відео, де Ніка Турбіна читає свої вірші. Однак мені чогось страшно його переглядати...

Collapse )

Специально для русскоговорящих\русскочитающих блоггеров делаю перевод:

О Нике Турбиной в интернете написано очеь-очень много, есть несколько ее неофициальных сайтов. А я впервые услышала о ней в том же "Артеке". Стихи, конечно же, очень понравились. И, как во многих подобных случаях, не могла не задуматься: "ну откуда это все?" Кто водит рукой мастера, кто нашептывает рифмы, особенно если это еще ребенок и (как утверждают серьезные исследователи) он "не умеет и не может чувствовать всю гамму эмоций, отраженных в стихах"? Встречаю в интернете и бредовые рассуждения на тему того, что это все - связь с потусторонним, что это, дескать, от нечистого и т.п. да нет, уважаемые. Все ее страдания - и физические (Ника болела астмой), и душевные (детства же у нее практически не было!) - это, очевидно, некий знак избранности, к тому же, имено в период, о котором писал Евтушенко, "безпоэтья": "На перроне, в нестертых следах Пастернака оставляя свой след, ты со мною чуть-чуть постояла, восьмилетний поэт..." Именно так, в мужском роде, она называла себя - "поэт Ника". В 1982 год статьей "Встреча с Никой" "Комсомольская правда" открыла миру поэта.

Взрослая Ника незадолго до смерти забыла свои стихи. Или пыталась забыть. Только в 45-минутном документальном фильме А. Борсюка "Ника, которая выросла" она смогла - впервые за много лет - воссоздать несколько строк: "Я полынь-трава, горечь на губах, горечь на словах, я полынь трава..." В детстве момент, когда приходили стихи, она называла "ЗВУК", и чаще всего он приходил ночью. Тогда мама и бабушка могли до утра записывать рифмованные строки... Как вспоминает ее бабушка, Людмила Владимировна, до 11 с половиной лет Ника вообще не спала по ночам! Иногда ей приходилось давать хоть какие-то лекарства, чтобі она хоть немного поспала и отдохнула. Родственники ходили с ней по врачам и экстрасенсам, лишь бы она только НЕ ПИСАЛА стихов...

11 мая 2002 года она выпала из окна 5-го этажа своэй однокомнатной хрущевки на окраине Москвы. Вероятно, кроме поэтического, у нее был еще и дар предвидения, ведь еще в детстве она как-то сказала своей любимой бабушке: "Знаю, что умру в 27 лет, умру в одиночестве..."

(Использовано материалы из журнала "Советская женщина" и газеты "Факты и комментарии", 26.07.2002)

Мечтаю когда-нибудь побывать в Ялте, в том доме, где она жила.

В интернете также есть видео, где Ника Турбина читает свои стихи. Но мне почему-то страшно его смотреть...