Tags: Україна

мамо, ти дуже тойоєва

"Я - гражданка этой страны, и не уеду из нее только потому, что так захотел какой-то там путин"

Зараз поговорила з моєю подругою з Криму. Та що там з подругою! Вона мені як рідна! Вона - моя артеківська вожата і, не побоюся так висловитися, справила величезний вплив на мене і на мій світогляд. Це саме Люда "підсадила" мене на дослідження картин - світових шедеврів, вона навчила мені флористиці... кілька років поспіль ми постійно листувалися... а її діти - вони надзвичайні!

Ось що розказує Люда:

"Вчера я потратила последние 10 грн. на продукты. С начала месяца всех артековских сотрудников, кроме "высокого" начальства, отправили в отпуск за свой счет. После 8-го марта я слегла с чем-то брохолегочным, едва смогла купить лекарства. А сегодня купила в долг у Джафара - ну, ты его помнишь, он торгует напротив общежития, овощей на 230 грн. "

Collapse )

Хотіла додати кнопку репосту чи контакту, але щось не виходить... Але репост загалом вітається :)
мамо, ти дуже тойоєва

ЦИТУЮ "Відкритий лист до російських фантастів"

Є у нас пілюлькінські "Дозори"; наче й спалити їх - якось не те (оно чоловік на це каже - "фашистка", ги, мало ярликів на мені було за останні дні :)), ніколи книжок не палила, зате ж емоцій зараз!...

Ян Валєтов, він же Борис Бітнер, bither, якнайточніше висловив мою позицію.
І ще. Мені і в страшному сні не присниться, що, скажімо, мої з чоловіком улюблені брати Стругацькі, могли б висловитися подібним чином. Значить, вся справа в інтелігентності, а зовсім не у мові?

Ось цей лист : http://bither.livejournal.com/317249.html?view=5932865&style=mine#t5932865
мамо, ти дуже тойоєва

(no subject)

"Коли півсвіту скаче, то півсвіту плаче" - казала моя бабуся. Не скажу за цілий світ, але я останні дні плачу немало. Сьогодні я бачила багато сліз. І цілий океан квітів... Адже це просто як страшний сон - стільки смертей за такий короткий проміжок часу...

В Росії скінчилася олімпіада. Пишуть, що у них фантастичні результати за всю історію спорту. Я нічого не дивилася, знаю лише, що у нас одне "золото" і одна "бронза". Якось не той був настрій, щоб дивитися. Навіть ще до вівторка. Хоча взагалі я обожнюю дивитися фігурне катання, і чула, що росіяни дуже красиво виступали...

Чи настане коли-небудь такий час, щоб під час олімпіад чи інших подібних заходів не проливалася невинна кров?
мамо, ти дуже тойоєва

***

Завжди в умовах підвищеної емоційності не вистачає потрібних слів.

Ви від мене такого не чекали (див. попередній пост), звісно. Але ж ви зрозуміли, ЩО САМЕ я хотіла сказати. І ЯК я до вас ставлюся. То навіщо весь оцей пафос? Чи ви, мої розумні друзі, серйозно подумали, що тепер настав час, коли я з вилами піду на вас?

Моя бабуся перед війною працювала у євреїв, а потім усю ту сім"ю розстріляли. Цілком можливо, що з дідового (по маминій лінії) роду були євреї, зараз уже не дізнаєшся... У війну мого діда врятувала і вилікувала від тифу якась полька. У чоловіка можуть бути якісь далекі-далекі польські корені - наче пра-прадід мав прізвище Хмельницький. Моя інша бабуся родом з-під Уралу, батько народився в Москві. Цих фактів уже досить, аби наточити зуба на мене, правда ж? Якщо цього мало, подивіться, люди скількох національностей полягли днями і в попередьому місяці - не самі українці, зовісм ні.

Так от, я не вважаю усе це приводом починали жити і спілкуватись не так як до того, а особливо - зрушитись у бік агресії чи шовінізму. Я говорила, по суті, лише про те, що майбутній Президент чи прем"єр-міністр має бути ЗА УКРАЇНУ. В усіх смислах цього слова, а щодо патріотизму - в першу чергу.

Може, тому, що минулу ніч я спала лише півтори години, я не змогла підібрати найточніших слів. Хоча їх уже просто не вистачає...
мамо, ти дуже тойоєва

"Я такой расклад забор шатал"

"Не считайте себя фигурой, равной Черчиллю" (народне)

"Я такой расклад забор шатал" - пише мій жж-друг, і я з ним згодна.

Не за те люди зложили свої голови, щоб Ю.В. зараз отутаго на сцені піарилася з усіх сил. Не за те сталися страшні тортури й поранення, вибиті очі, застуди, обмороження і ще багато-багато-багато чого, що нашим чинушам і в страшних снах не снилося. Добре, як людину і як жінку мені її шкода - у в"язниці некомфортне життя, що й казати. Але краще було б не лізти між люди, та ще й отак нахрапом. Не повірите, шановна, за три місяці це вже зовсім нові люди. Ви таких не знаєте, справді.

А ще мені не хотілося б євреїв або баптистів у посадовцях. Так, вони розумні люди, нічОго не скажеш. Однак хотілося б - адже є ще такі, я в цьому впевнилася! - патріоти України + як теж влучно і водночас просто хтось висловився у жж - "люди без темного минулого і без психічних відхилень".

Словом, це ще не перемога®. Тому завтра я з дітьми йду з квітами спершу на Інститутську, тоді на Майдан - поки ще ця наша боротьба увійде в підручники історії, все перебрешуть к свиням, я знаю... а діти мають бачити все як воно є... а в понеділок, по змозі, робитиму те, що, я, як виявилося, умію, і це може бути корисним. Для прийдешніх поколінь :) У Межигір"я - потім.

І чого ото в людей така коротка пам"ять і така ідеосинкразія щодо подумати?
мамо, ти дуже тойоєва

Світ уже ніколи не буде таким, як колись...

Вічна пам"ять загиблим. У кожного з них, очевидно, була сім"я, друзі, прагнення, мрії... і ось тепер навіки закрито очі тим мріям.
Дай Бог, щоб все оце було немарно, бо інакше нащо тоді були ці смерті?

Мене проймають до глибини душі НАШІ ЛЮДИ. Вони ніколи не були такими, я знаю! Байдужість, задовбаність, "моя хата скраю" практично як національна ідея - цього вже майже нема, а якщо ї є, то дуже мало! Ну, або це мені так щастить на людей :) Бо таки щастить...

На підтвердження моїх слів читайте:
http://a-s-k-e-t.livejournal.com/105407.html

Понесла сьогодні їжу на Головпоштамт. Їхала 230-ю маршруткою. На Житомирці, Берестейці, Шулявці, Університеті підсідали люди з такими ж важкими рюкзаками і торбами, як моя. Їжа, ліки... хтось і не думає ховати олію та пінопласт. Виносять з машин і котять шини. Коли я заходила між барикадою коло ЦУМу, охоронець випадково зачепив мені плече рукою (не вдарив, ні!) - комусь показував вихід вздовж дороги. Як довго він вибачався! А коли днями (в понеділок, здається), принесла до казанів ("Євроборщ": казани, здається, і зараз збереглися, принаймні, 1 на фото я бачила) дві банки маминого томату і віддавала їх, у того чоловіка, що їх забирав, просто сльози стояли в очах. Сказати б - бомж, зморений, неголений, закіптюжений. А коли він знімав у мене з рукава смітинку, я мусила ледь не тікати звідси - бо сама б розревлася... Чи живий то він?

Ще раніше на барикаді біля Інститутської побачила знайоме дуже вродливе обличчя. - Здається, я Вас десь уже бачила :) - І я Вас теж. Ну та де ж? Тут же! :)
Так і не спитала, як звати... а з якого він міста, забула. Тепер, коли побачу втретє (а за схемою Коельйо це неодмінно має статися!), неодмінно запитаю. Хлопче-хлопче, лишайся живий, добре?

Олесю Жуковську я, здається, теж бачила - на Грушевського, тоді, після кривавого Водохреща. Невисоке, але кремезне дівчатко, як міцний грибочок. Тримайся, дитино, чуєш?!

Всі ми, кожен з нас, назавжди змінився. Ми спішимо жити і, мені здається, поспішаємо відчути і пережити максимальну гаму емоцій. Сьогодні я була близька до шоку, почувши слова Марусиної вчительки. А перш за все, треба її знати - висока, симпатична, довгонога (хоч і не сама молода - вже має 2-річні онучку), завжди стильно вбрана, з укладкою і дуже гарним манікюром, при тому всьому майстерний педагог і просто дуже розумна жінка. Ніколи ще (а я ж її знаю ще з підготовки до школи), НІКОЛИ не чула я, щоб вона бодай трохи підвищила голос на дітей, навіть коли, здається, ситуація того вимагає - сама витриманість, сама стриманість і шляхетність. І вона після уроків у розмові з нами, матерями її учнів, заявляє: "Та якби тільки у мене був пістолет і я б могла дістатися, я б його своїми руками!..." - це неймовірно! Почути це від такої людини - просто нечувано!

Коли я (ще раніше, теж після 19-го) відвозила сирники і пиріжки, і ще купувала сало, а потім часник, обмовилася продавщиці, що то на Майдан - часник вона мені віддала за так. А поки я його пакувала, відважила іще й сиру і теж вручила без грошей, дізнавшись, куди він потрібен. Вона з Хмельницької області. "Якби я жила тут, то пішла б неодмінно". Так, у кожного різні обставини - робота, діти, котрі хворіють завжди не в тему. (Сестра сьогодні хотіла піти разом зі мною, а вчора пізно ввечері вони з малим загриміли до лікарні з обструкцією. Десь о 23.30, коли люди на Майдані трохи видихнули, видихнув спросоння і він. І не зміг вдихнути... Дякувати Богу, зараз уже все позаду, і думається, Тарас виросте моцним козарлюгою. Але от вам і ноосфера...) І я така кепська революціонерка, що з початку грудня захворіла до Нового року, а тоді канікули прокукарєкала разом з дітьми. Ну куди їх поведеш, це ж не ексукрсія...

Переміщуюся між двома світами - коли я ТАМ, серед дорослих, серйозних, зосереджених, відповідальних і стурбованих людей, і коли заходжу у школу чи в садок - так, і там є серйозність, і відповідальність, звичайно. Але там тихо, і спокійно, і якось наївно. Нема подвійних ігр, провокацій і очікування "подлянок". Серед дітей просто тобі веселка переливається...)

Молюся за нас усіх. Тепер я бачу НАРОД. І країну, за яку не соромно, а навпаки, гордість. Вибачайте за пафос. Отака вже я...

P.S. Читаю "Записки..." Ліни Костенко. Вірніше, намагаюсь читати. Бо часу майже немає. Але все одно дуже в тему.

А, і ще. Вибачайте за багато капслоку і сплутаність. Отепер я точно не журналіст, а блохір, котрий веде щоденник і видає в ефір власні переживання без усіляких там "вступ-осн.част.-закінчення". Сподіваюся, ви зрозуміли основну думку. А голова і правда як тілівізор котрого у мене нема!
мамо, ти дуже тойоєва

***

... а коли Ганнусько підходить і своїми очима-озерами заглядає в тебе і запитує: "Мамо, а ще не вмерла Україна, правда ж?" - я відповідаю їй занудно, по-літредакторськи: "Доцю, це такі слова, вони означають: "Ні, не вмерла Україна". І ніколи не помре! Розумієш?" Серйозно киває. Вона все розуміє...

Марусина вчить на конкурс читців до шевченкових днів ось це:
(до слів "... і поцілувались"). Взагалі моє улюблене у Т. Г. Шевченка - це

http://https://www.youtube.com/watch?v=2MH8wDkgVUw

а особливо початок:

https://www.youtube.com/watch?v=95aEIn0H89g

Але Марія зробила цілком квадратні очі: "Що, орел його живого отак клював???" І я зрозуміла, що ще трохи ранувато для такого Шевченка...

Дуже важко відвідати зараз на дитячі питання. Особливо коли сама не знаєш на них відповіді...

P.S. Хотілося, щоб усі три посилання були як перша, але щось не складається, звиняйте. Хоча вони всі три робочі.
мамо, ти дуже тойоєва

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО УЧАСНИКІВ МАЙДАНУ

РЕПОСТ від fi_la

Не ховаю під кат, бо дійсно важливо. Кожне слово.

Открытое письмо
Участника Майдана господам Кличко, Порошенко, Тягнибоку, Яценюку.


Майдан – это общественный договор.

Для начала хочу напомнить, что сегодня Майдан – это добровольный общественный договор граждан, который хотят заменить существующую власть.
В рамках этого договора каждый взял на себя функцию, в которой чувствует себя максимально полезным общему делу.
Кто-то лечит людей, кто-то готовит еду, кто-то готов дать силовой отпор, кто-то координирует, кто-то подвозит ресурсы, кто-то вдохновляет и поднимает боевой дух. Каждый делает это по мере сил и возможностей, чувствуя максимальную ответственность.
Вы взяли на себя один из участков работы. Взяли потому, что сами были вовлечены во властные механизмы, и имеете необходимые связи и телефоны.
Вы должны были озвучить требования Майдана президенту и партии власти, и добиться их выполнения. Также вы должны были провести переговоры с представителями мирового сообщества, добившись максимального давления с их стороны на действующую власть.
Вас никто к этому не принуждал. Вы, как и сотни тысяч других участников Майдана, добровольно взяли на себя этот участок работы.
И вам поверили, полагаясь на то, что вы выполните взятые на себя обязательства. Причем, выполните их хорошо.
Остальные участники общественного договора Майдана возложенные на себя обязательства выполняют четко. Майдан функционирует и развивается.


Работа переговорщиков.

Что же касается вашей работы, то сегодня можно констатировать, что вы «завалили» свой участок.
Напомню требования Майдана:

Отставка президента и правительства (как ответственных за экономическую катастрофу, неподписание соглашения с евросоюзом, насилие на улицах городов),
Проведение честных выборов (с предварительным изменением судебной системы и составов ЦИК и ТИК),
Перезагрузка власти с целью обеспечения базовых прав и свобод граждан,
Роспуск и наказание силовых формирований и наказание чиновников, виновных в насилии над гражданами.

Позднее, пришлось внести в повестку дня еще два пункта, возникших из-за неудачных переговоров:

освобождение захваченных заложников,
отмена законов 16 января.


Как мы легко можем убедиться, единственным реальным достижением переговорной кампании стала отмена законов 16 января, которые были той козой, которую власть продала нам.
Все остальные требования так и остались неудовлетворенными.
Более того, чем дальше, тем больше разговоров ведется не о выполнении базовых требований, а об изменениях к конституции, и принятии редакций, которые интересны вам, как политикам.
А это уже похоже на то, как здоровенный детина, цепляет на здоровый глаз повязку, и идет на перекресток с табличкой «подайте жертве Майдана».


Простые аналогии.

Представьте себе человека, который ежедневно приходит в палатки и выясняет «а вам это нужно, а это, а это, а лекарств привезти, а вещи теплые нужны, а продукты?». Ему каждый день отвечают – да, нужны вещи, нужны продукты, нужны дрова – привози.
Человек уходит, и на следующий день возвращается с теми же вопросами.
Как вы думаете, на какой день его перестанут слушать, а на какой день ему конкретно захотят настучать по репе.
Сейчас, уважаемые господа, вы выступаете в роли этого человека. Вы регулярно приходите на Майдан, спрашиваете что нужно, затем исчезаете, и вновь возвращаетесь с тем же вопросом.

А теперь представьте себе человека, который приехал на Грушу на машине, с самыми благими намерениями. Вез в багажнике целый мешок лекарств, например. Но водителем был никудышним. С управлением не справился, и врезался в толпу, кого-нибудь задавив.
Как думаете, хорошо ли, что такой человек оказался с людьми на Майдане?
Возможно, вы просто переоценили свои силы, и не можете договориться. Машина разогналась, и вы ей не управляете? Не надо тогда врезаться в толпу, давая возможность президенту собрать силы, и обрушить их на протестующих.


Резюме.

Теперь ключевые вопросы.

Поясните почему вам не удается выполнить работу, которую вы взяли на себя в рамках общественного договора.
Отчитайтесь за то, что было сделано, и объясните почему это не сработало. Публично, перед вашими коллегами по Майдану.

Если вы осознали, что не способны справиться с этим участком работы – скажите об этом, и перестаньте ходить на Майдан с вопросом «что нужно». Уступите место тем, кто может сделать лучше.

Если вы считаете, что можете добиться успеха – огласите причины, по которым после двух месяцев провалов, вам должны поверить. Возможно, вы наконец выработали стратегию и тактику успеха. Сообщите об этом людям.

Если же вы не сделаете этих вещей, станет понятно, что вы не добровольцы, стоящие рядом с нами на Майдане, а обыкновенные политики, действующие в рамках той власти, которую нам сейчас необходимо «перезагрузить».
И, поверьте, людям Майдана это станет понятно очень быстро, и у вас не будет шансов снискать их доверие, ни в борьбе, ни в выборной кампании. Вы просто станете в один ряд с Януковичем, Азаровым, Захарченко, Арбузовым, Клюевым, Чечетовым, Ефремовым и другими. И в сознании людей это произойдет очень быстро.

Решайтесь, вы с Майданом, и тогда вам надо быть максимально честными, как честны все, кто стоит на Майдане, или вы с политикумом, а значит с властью.
Вы подошли к Рубикону, и надо бросать жребий.

Уважаемые читатели, если вы согласны с письмом – подписывайтесь репостом, и может, тогда его прочтут те, кому оно адресовано.