Затишна, як плюшевий медвед (_lit_red_) wrote,
Затишна, як плюшевий медвед
_lit_red_

"Я - гражданка этой страны, и не уеду из нее только потому, что так захотел какой-то там путин"

Зараз поговорила з моєю подругою з Криму. Та що там з подругою! Вона мені як рідна! Вона - моя артеківська вожата і, не побоюся так висловитися, справила величезний вплив на мене і на мій світогляд. Це саме Люда "підсадила" мене на дослідження картин - світових шедеврів, вона навчила мені флористиці... кілька років поспіль ми постійно листувалися... а її діти - вони надзвичайні!

Ось що розказує Люда:

"Вчера я потратила последние 10 грн. на продукты. С начала месяца всех артековских сотрудников, кроме "высокого" начальства, отправили в отпуск за свой счет. После 8-го марта я слегла с чем-то брохолегочным, едва смогла купить лекарства. А сегодня купила в долг у Джафара - ну, ты его помнишь, он торгует напротив общежития, овощей на 230 грн. "



(Здавалося, ще недавно, у кінці лютого, Люда з тривогою дзвонила мені і казала - їдьте до нас, адже у вас стріляють! Потім, увечері, почитавши з моєї подачі "Укрправду", написала: "Леночка! Посмотрела вчера и почитала, что могла, сидела до часу ночи. Действительно, слушала прямой эфир, где в студии задавали вопросы сотнику. Парень добрый, спокойный, и - не верящий политикам обеих сторон. Он рааказывал, как они стояли, и как это было тяжело, когда измотанный народ, оставшийся в меньшинстве, думал, что примет последний бой. Смотрела сотню погибших. Практически у подавляющего большинства - пробита голова, или людей избили до смерти, а потом расстреляли. В основном стреляли на поражение, или в спину. Я подумала, как хорошо, что я не смотрела новости по телевизору, только вскользь, почему и волновалась. И все три тех дня настолько болела голова, что ничто не могло помочь! Буду смотреть, что будет дальше через эти источники, спасибо, что дала их!")

Щоб ви розуміли. Люді за 40, вона молдаванка, була у шлюбі з азербайджанином, теж вожатим, минулого року вони розлучилися. У неї 5 дітей - старшому, Рустаму, 19, Ельнуру - 17, Вероніці - 15 і молодшим, двійнятам, Лілі і Ельдару - 6 років. Живуть вони у двох кімнатах гуртожитку, але зараз батько і двоє середніх дітей окремо.

Ось іще цитати (якщо говорити точно, про 10 грн. було сказано аж під кінець розмови, одразу зайшла мова про політику):

"Мы на референдум не ходили, и много наших друзей - тоже, так что эти разговоры о 50% избирателей еще в 10 утра - полное вранье. Мне рассказывали, что на нашем избирательном участке был корреспондент, ну, не с "Громадского", но тоже какой-то демократический. Председатель комиссии начала кричать на него, когда он сделал ей замечание по поводу незаконности тех или иных моментов: "Что вы тут мне указываете? У себя дома будете распоряжаться, а тут скажите спасибо, что вас вообще пустили снимать!" - и вырвала у него из рук брошурку с Законом о выборах. Последние дни я наблюдаю, как может измениться человек. Многие радуются и заявляют, что все так и должно быть. Но и раньше никто не запрещал россиянам приезжать к нам отдыхать, например. У нас тут сейчас некоторые ходят, будто он царь-государь. А мы тогда кто??"

У нас в Гурзуфе уже поменяли всю символику на российскую, Приватбанк не работает и люди не могут ни забрать свои вклады, ни даже снять наличку. Нова почта, кажется, не работает тоже. Отключили все украинские каналы, есть только что-то кабельное. Я смотрю "Громадське ТВ", то, что ты дала мне ссылку, сегодня слушала Яценюка - как он все по делу сказал, молодец, с какой толерантностью. Ведь у нас же в Артеке, в Крыму все всегда было толерантно! Все нормально друг к другу всегда относились! Мы все очень разные, и это всегда было нормально!

Мои дедушка и бабушка - украинцы. Они выехали в Молдову в 1933-м году, когда был Голодомор, чтобы сберечь семью. Мой отец в последнее время не раз говорил мне, чтобы я переезжала жить в Молдову - там есть большой дом. Но как же я уеду? Зачем?? Я - гражданка этой страны и не уеду из нее только потому, что так захотел какой-то там путин*. Украина - не самая богатая страна, но она приняла меня такой, какая я есть, Украина дала мне новую жизнь и дала возможности моим детям. А Крым - это вообще особенное место...

На цих словах я вже майже плакала...

... Як молдаванка Люда опинилася в Україні і зустріла свого чоловіка? Ще зовсім молоденькою вона виграла конкурс "Молодий учитель" (вона вчителька молодших класів) і була премійована роботою в Артеку. Там вона познайомилася зі своїм Нуріком... Три роки тому їх старший син Рустам поїхав вчитися в Штати, відучився 2 роки, але мусив припинити навчання через фінансові проблеми.

Я спробую перевести хоч трохи грошей поштовим переказом, попри те, що Люді чомусь страшенно незручно - "Вы же уже нам помогали". Тепер ще питання - чи можна перевести гроші на зарплатну чи картку соц. забезпечення, якщо це Ощадбанк і (здається!) його не закрили. ПОКИ ЩО?

* - я не маю жодного бажання писати прізвища нелюда в великої букви.



Хотіла додати кнопку репосту чи контакту, але щось не виходить... Але репост загалом вітається :)
Tags: Україна, коротко о главном, на войне как на войне, серце на шмаття, сумбур і кавардак, шок
Subscribe

  • Шити чи не шити - от в чому питання

    РобОти - на три ночі п'ять вечорів. Але чи можна буде надіслати посилку з зашитими всередину баксами в окупований Артек? І в яку суму…

  • Завтра 34

    Рік тому я й уявити не могла, якою стане моя Країна. Скільки рідних і друзів, невідомих на ім'я, подарує мені життя, і ким я стану на три місяці...…

  • Таки правда

    Як сказала сьогодні вранці Ганнусьо, коли я йшла голосувати: - А треба щоб Президент був не злий!

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 27 comments

  • Шити чи не шити - от в чому питання

    РобОти - на три ночі п'ять вечорів. Але чи можна буде надіслати посилку з зашитими всередину баксами в окупований Артек? І в яку суму…

  • Завтра 34

    Рік тому я й уявити не могла, якою стане моя Країна. Скільки рідних і друзів, невідомих на ім'я, подарує мені життя, і ким я стану на три місяці...…

  • Таки правда

    Як сказала сьогодні вранці Ганнусьо, коли я йшла голосувати: - А треба щоб Президент був не злий!