Пишу ці рядки від щирого серця і все що буде сказано нижче це моя власна думка і моя позиція. Я коли читаю книжки , то не можу це робити поверхово, я пропускаю все через власну душу, власний світогляд і власне сприйняття. Я живу тим, що читаю.
Ліну Костенко, як поетесу я люблю вже більше 10 років. Її прекрасні вірші заворожують і дають змогу побачити світ в зовсім іншому світлі.
Зараз читаю „Записки українського самашедшого”. На мою думку, ця книга є сучасним Кобзарем. Я ніколи до кінця не могла збагнути, як твори Шевченка, Франка, Стуса піднімали людей на бунт, на боротьбу за незалежність. Зараз можу. І не тому, що я стала розумнішою, чи дорослішою. Просто слова Ліни Костенко потрапили в саме серце, зачепили те, що там спало багато років.
Читаю книгу іноді зі сльозами на очах. Я розумію, все що там описано, на мене чекає мабуть теж в майбутньому. Зі сторінок цього твору мене наздоганяє минуле від якого я намагалася втікти, закриваючи очі на несправедливість, недолугість нашої верхівки і не вірячи в те , що „Україна це резервація для українців”... Я бачила тільки красу в картинах Ван Гога, Мюллера, в смішних архітектурних витворах Макса Ернста, жила у літературних творах Артура Кларка і Хулио Кортасара...( Read more...Collapse )