Оксана Луцишина ronitullo. Минулого року її дві книги: "Сонце так рідко заходить" та "Не червоніючи" ввійшли в 15-ку найкращих книжок року за версією ВВС. Тож на черговому ярмарку придбав першу (другу залишив на потім - якщо сподобається перша). На одній з презентацій побачив авторку вживу, взяв автограф, потім бачив ще на Країні мрій.
Т.зв. роман на 350 сторінок складається з трьох ліній зі своїми героями, устаканюватися почало лише ближче до кінця, взагалі так як я читав, з великими паузами - то вже забував, хто там що від кого хоче. Частково люд в Америці, частково в Ужгороді :)

Видана Фактом накладом 2 тис. примірників.
В принципі книга має сюжет (навіть кілька, ггг), тож можна сказати, що сподобалась, принаймні я маю інтенцію купляти і другу книгу. Наскільки я зрозумів, це перший прозовий досвід авторки.