Виходячи з вагону, не залишайте свої речі.
Коли вже йдеться про національні стереотипи, то розкажу вам про один хрестоматійний, як на мене, приклад того, за що потім складають прислів'я, приказки і анекдоти.

Коротше, їхала якось кілька років тому одна моя хороша знайома до родічів у Білорусь, у Могилів (Магілёў), якщо бути точнішим. І в її вагоні найпомітнішими людьми були двійко смуглих мужичків. Вони завантажились в поїзд задовго до його відправлення, відразу ж дістали по снаряду вина (згодом, розказувала вона, склалося враження, що їхні клітчаті сумки були просто забиті вином). Вони голосно розмовляли між собою незрозумілою мовою, потім співали, теж незрозумілою мовою, а коли поїзд був уже десь годину-дві в путі, дістали мобілку і по черзі досить поганою російською повідомили кудись, що вони вже їдуть додому.
Співочі співи і задушевні бесіди тривали кілька годин. Як водиться, через чотири години слідування поїзда до вагону зайшли українські прикордонники. У наших мужичків був шок. Були крики, сльози і матюки. І на незрозумілій мові, і на общєпонятном.

Ну, ви вже, мабуть, здогадалися, що це двоє молдаван замість сісти на поїзд до Могильова-Подільського, а тоді через прикордонний пункт "Отачь" добиратися до своїх домівок у республіці садів і виноградників помилково сіли на поїзд до Могильова і поїхали у протилежному напрямку, в республіку сірників і картоплі.
Що було з нашими знайомими далі, історія умалчіваєт.

А до чого я це все веду?
Доброго ранку вам усім.